Розділ «Частина четверта Крихітка та дитячий будинок»

Крихітка та дитячий будинок

Хочете ще сирітства? Я була в дитячому будинку, і мені подобалося там.

Ким був мій Справжній Тато? Ким була моя Справжня Мати?

Спочатку я вважала, що вони були зачаровані лицар та королева, потім мала гадку, що вони загубили мене, коли прямували на Північний Захід із караваном трав та отрут. А як мені виповнилося вісім, я вирішила більше ніколи не згадувати про них.

Вивчати життя починаєш з тичинок і маточок? Тож я з тих дітей, яких знаходять у квіткових пуп’янках.

А дитячий будинок — многокутник, обкладений бежевою плиткою, — був оточений гойдалками, альтанками, парканом та безліччю багатоповерхових будинків.

Там усі ходили в однакових сукнях.

— Що ти малюєш? — запитала вчителька.

— Не знаю, — сказала я, тоді маленька, у невиразній суконці, з розпущеною кіскою і ногами, що не торкалися підлоги.

— Це неподобство! Порви негайно!

А я затуляла руками усмішку демона, ще невмілу, але таку, що могла налякати вчительку.

— Тебе покарають…

Та навіть перед страхом покарання я не могла сказати вчительці, що побачила це чудовисько у неї за плечима, коли вона кричала на мене, а гном з попереднього малюнка перестрибує з ліжка на ліжко і спиває подих у сплячих. Уночі, коли зачиняють спальні.

До дитячого будинку, де я жила, приїхали двоє: чоловік та жінка.

Три години поспіль вони розмовляли зі мною в наглухо зачиненому кабінеті. Вони показували мені страховиськ, і я розповідала їм про світи, в яких ті живуть, і про те, де й коли бачила їх.

А потім я розповіла їм про притулок і про те, що мені тут добре. І коли ми вийшли з кімнати, чоловік підійшов до вихователя і, взявши його за підборіддя:

— Якщо ти ще раз займеш її… Якщо хтось із вас ще займе її, я особисто буду рвати горлянки. Зрозумів?

— Так.

— І перекажи іншим.