Розділ «Частина п’ята Крихітка і мисливці раз»

Крихітка і мисливці раз

Майстри були дивними, тож, приїхавши на вулицю багатоповерхових будинків, я побачила тиху вуличку з дерев, ліхтарів на гілках і пофарбованих у мої улюблені кольори будиночків. Вулиця повільно повертала, залишаючи позад мене крамничку з солодощами, і простувала далі, до молитовного будинку з маленьким білим хрестом на даху.

У вікнах горіло світло і лунала музика. Прожити тут усе життя на маленьких родинних святах. Ніколи не знати назви міста, в якому ніколи не буваєш, не читати газет, а якщо їх навіть принесуть, то лише останню сторінку і гороскопи. Виїзд до центральних вулиць вважати святом і повертатися назад, немовби у теплі та ніжні обійми.

Ліхтарів було так багато, що я не могла порахувати свої тіні.

— Привіт, Крихітко, — казали мені з відчинених вікон.

— Куди так пізно? — запитували з крісел, винесених на ґанки.

— Може, провести? — крізь цигарковий дим єдиної за день цигарки.

— Дякую, — махала я рукою.

— Чудовий вечір! — сміялась я.

— Не куріть так багато!

— Тихше, бо почує дружина.

Я прожила тут усе життя. Я знала кожного із сусідів, ми всі любили одне одного, і ніхто ніколи не питав мене: «Чому ти сама?». Адже я була їхня крихітка.

Повз розфарбовані в улюблені мною кольори будиночки, крізь лагідне світло ліхтарів серед гілок.

І якби ця вулиця була нескінченною, я погодилася б іти нею все своє життя.

Розділ 1

Повз дворик, встелений жовтим килимом кульбаб, повз дворик, що поріс блакитними квітами, назву яких ніхто не знав.

— Здоров, Крихітко.

— Здоров.

Навпростець до трьох машин, що повільно викотилися мені назустріч.