TextBook — Ні, — він захитав головою. — Краще вже вмерти.
— То вмри.
— А-а-а-а-а…
І луна по всій Чорній Вежі:
— А-а-а!
— А-а-а!
— А-а-а!
Я доторкнулася до Гвардійця, І він побачив себе.
Онуки приїхали на літо. Одні схожі на дружину його старшого сина, інші схожі на його матір. Вони повискакували з батьківських машин, які зупинилися перед невідчиненими ворітьми, та бігли до нього.
Сонце, чиста мідь сосон довкола, птахи, квіти на нескошеній галявині, доріжка з плит пісковика, яскраві полиски на лакованих перилах, в’юнкий виноград на ринві.
Він сидів на ґанку та всміхався до них. Потерті джинси, светр навколо товстого живота і мила жінка позаду.
— Ну що ж ти не встаєш?
— Зараз, — сказав він. — Зараз, — упізнаючи її голос, почутий уперше так багато років тому…
— Такою буде смерть?
— Тобі подобається?
— Так.
— Тоді «пах»?
Отже — всі. Усі, кого знайшов Вітчим. Усі, кого знайшла я.
Крім останнього. За винятком одного.
Останній Гвардієць, що завмер у ритуальному колі.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Янголятко в кутих черевиках. Книга 2» автора Генечка Ворзельська на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина восьма Крихітка й кити“ на сторінці 22. Приємного читання.