Розділ «Частина перша Крихітка в кутих черевиках»

Крихітка в кутих черевиках

Я маленька, симпатична і сексуальна. Таке собі шлюбне оголошення на першій шпальті — «без комплексів і проблем із житлом».

Я сиджу в своїй власній кухні та чищу свій власний пістолет. Дівчинка-крихітка з цигарочкою, кавою у потертих джинсиках. Бракує лише фенічок на зап’ястки, дурнуватого песика та етюдничка в кутку з чимось не менш зворушливим. На кшталт — «мертвих сніговиків».

Сором’язливе янголятко з великим пістолетом, і зовсім не через чоловічі комплекси — «моєму пістолетові годиться бути більшим», а тому, що він-таки має бути великим.

Ось мене викинули з авта, оце я заганяю кулю в живіт, а оце — б’ю. Дуже боляче, щоб він зігнувся, і я могла поцілити ногою в обличчя.

Маленьке янголятко у кутих черевиках.

Розділ 1

А він, дурненький, знаючи мене вісім років, призначив зустріч за кільцевою дорогою, уночі, — на щось сподівався.

Я приїхала до нього бульдозером. Великим оранжевим із двома червоними лампами на даху.

А він з одним зі своїх кам’яних воїнів стояв на узбіччі біля машини і вдивлявся туди, у темну далечінь, у сліпучі вогні поодиноких фар.

Із термосом перченої кави на задньому сидінні, з дощем, який так недоречно для них розпочався.

Відчинити дверцята, сховатися від дощу, підкріпитися кавою, зателефонувати дружині й сказати:

— Її ще немає.

— Як то немає?! — здивувалася я. — Невже я спізнилася?!

Він смиконув рукою й упустив каву. Я зрушила ебонітову ручку, нахиляючи ковша та розрубуючи навпіл дах машини, і змусила його ховатися під сидіння з надривним: «А-а-а!!!», що перекривало скреготіння та брязкіт.

З неголосним: «Грр-рра-ахх!» — кам’яного воїна, затиснутого кермом, — воно вмить стало схоже на молодий місяць.

Тепер трішки назад, підняти машину на задні колеса, а тоді вперед, капотом просто в дорожню пилюку. Потім вирвати подряпаний дахом ківш зі шматками салонної шкіри на зубцях і зістрибнути на землю та підійти до них.

Я присіла біля вікна, схожого тепер на вузьку амбразуру, і запитала:

— У вас усе гаразд?