TextBook Голос Вовка:
— Не бійся.
Голос Пса:
— Будь обережна…
Я заплющила очі й повисла над чорною прірвою, побачивши вже безлюдну смужку тротуару у вежі та Світло Одного Вікна.
— Здрастуй, Крихітко.
— Здрастуйте, татусю.
— Ти вирішила відвідати нас?
— Здрастуй, мала, — тихий голос Мачухи. — Як ти жила без нас?
— Погано, — сказала я. — Мені без вас завжди погано.
— Зайдеш? — спитав Вітчим.
— Авжеж, — сказала я.
— Зайдеш, щоб залишитися? — запитав він і простяг до мене руку.
— Я прийшла, щоб врятувати, — і відштовхнула її. Дотик моїх пальців умить взявся опіковим пухирцем на його шкірі. Збуривши у вітчимі лють:
— Щ-щ-щ-щ-щ-щ-щ-щ-щ-щ-щ!!! Ти!
— Так, — вимовила я і розтрощила кам’яні двері. Вони розвалилися з гуркотом. Але тут не було відлуння. Каміння посипалося вниз, та тут не було повітря. Пил упав на них, і не було вітру, щоб розвіяти його.
Була тільки темрява позаду і темрява попереду. Темрява Вежі Вітчима.
А в непроникній пітьмі дві чорні тварини чекають на мене.
На смарагдовій траві, під в’язом, що бачив юність світу. Пагорб, білі руїни біля тихої річки. Трава, небо й сонце.
— Колись, — казав Кіт, — ти зустрінеш безликих тварин.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Янголятко в кутих черевиках. Книга 2» автора Генечка Ворзельська на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина восьма Крихітка й кити“ на сторінці 14. Приємного читання.