Розділ «Частина восьма Крихітка й кити»

Лекція перша:

— Бог є, — сказали їм. — І Бог є Любов, — це все, що слід знати про Добро, аби знищити його.

Їх залишилося десятеро, і в п’ятиповерховій нежилій споруді монастиря вони могли не зустрічатись і не чути одне одного, бо оселились на різних поверхах.

І була вечірка, на якій зібралося шестеро з них. Вогонь з Острова Трьох Зрослих Листків у пластикових скляночках, нарізані бутерброди в трапезній, що годувала їх. Увечері, коли вони розповідали про себе, з чиєїсь подачі називаючи одне одного сестрами й братам. І волоока Мачуха сказала Вітчимові:

— Слухай, брате, перенеси свою подушку в мою келію.

Лекція номер два:

— Любов — є праця. Праця непосильна, щогодинна, вона потребує найжорстокішого контролю над собою, своїми емоціями, почуттями, розумом.

Полюбити легко, возлюбити ще легше. Далебі складніше прокидатися щоранку, знаючи, що на тебе нічого не чекає, що цей день буде ще гіршим, ніж попередній і все одно казати «я люблю тебе, і з любові до тебе я дозволяю тобі робити зі мною все, що завгодно».

Праця, помножена на терпіння, жертовність і цілковиту відмову від нагороди. Добро — нічого не вимагати, любити і стояти за правим плечем, люблячи й жертвуючи. Зло — бажати, хотіти, наповнюватися пристрастю та одержувати будь-яким шляхом, будь-яким чином.

Але в кого два правих плеча? Хто — ані пучки солі за спину? — все, що слід знати про Добро, аби вміти знищити його.

Древні знання стародавніх цивілізацій — магія та чаклунство.

П’ятеро їхніх учителів жили разом із ними, невидимі, нечутні, з’являлися тільки вранці, незадовго до лекцій і вечеряли у своїх кімнатах.

Вітчим жодного разу не зіштовхнувся з жодним із них. І він жодного разу не бачив світла на їхньому поверсі, коли бігав вечорами чорними стежками чорного монастирського парку до озера й назад. Щоб бути в формі, або просто задля розваги.

— Зло в ім’я зла. Ненависть як єдиний спосіб існування. Доконечне неприйняття Бога.

Любов і прощення — зло і ненависть. Світле, за подобою і зразком своїм, завжди однакове, а тому вічне — непроникно-чорне, геть далеке від світла, без форми, а тому мільйонолике, зі здатністю перетворитися на що завгодно, і, отже, не спроможне вмерти…

Мінус і плюс…

Любов і думка…

Вітчим повернувся з пробіжки. На перших двох поверхах було досить темно.

Він піднявся сходами на четвертий, пройшов повз свої двері і постукав до Мачухи.

— Я хочу спати, — сказала вона. — Не заважай мені.