Розділ «Частина восьма Крихітка й кити»

Заплющивши очі, він побачив її в ліжку з книжкою в руках.

— Від тебе тхне потом, — обернувшись до нього, сказала Мачуха. — Ти підтягся понад сто разів і пробіг до біса кілометрів. Ти задоволений собою і почуваєшся самцем. Щоб спокійно заснути, тобі потрібна ще одна маленька перемога. То чому нею мушу бути я?

— Ти голила ноги й порізала литку, — сказав Вітчим. — Ти робила це, сподіваючись, що я прийду.

— То було півгодини тому, я кликала тебе.

— Я відчував, — сказав він. — Але був зайнятий.

— Робив із себе самця, — сказала мачуха. — Іди геть, я хочу спати.

Але минуло понад п’ять тисяч років, перш ніж їм захотілося мати дитину. І щоб було кому передати зібране зло, їм віддали мене.

— Діти. Ось хто поєднує в собі два начала, діючи то з примусу одного, то з доброї волі другого, просто через те, що обидва начала живуть у них.

Святі від народження, вони стають грішними, щойно їм доводиться обирати. Тільки-но вони починають обирати те, що більше їх влаштовує, вони обирають зло.

Дайте дитині все, чого вона прагне, любіть її повсякчас, наповніть її життя Світлом, зробіть усе, щоб вона прокидалась усміхненою, і дитина назавжди залишиться святою. Інфантильною, дегенеративною святою.

Дайте їй пістолет, і вона почне убивати. І тоді вона буде вашою.

Змусьте її зробити гріх хоч би раз, і вона сама повірить, що її гріхові немає прощення, і тоді прийде до вас.

— Ця, — сказав Вітчим тоді, в дитячому будинку.

— Але, хазяїне, — сказала Чорна Потвора. — Вона — янгол.

— По-перше, іще не янгол, — сказав він. — А по-друге, вона так схожа на тебе.

— Поки ще ні, — відповіла Мачуха. — Але ми навчимо її бути…

Вона посміхнулася.

— Зрозуміло, — він припинив дивитися на мене.

— Ця. Ми хочемо взяти її. Скільки з нас?

Розділ 5