Однак переходити поки що вулицю поблизу ліхтаря йому не хотілося (в такій ситуації завжди може знайтися випадковий свідок), тому Кириченко рушив сусіднім подвір’ям, переліз через бетонну загорожу і вийшов у провулочок, що перетинав вулицю й вів до старого ринку. Тим провулком оперативник спокійно, не криючись, пішов у протилежному напрямку, догори, щоб, не доходячи до площі поблизу магазину «Тисяча дрібниць», повернути праворуч і увійти в розтрощені зелені ворота. Там на подвір’ї старої аптеки вдень частенько збиралися алкоголіки, щоб розпити плящину-другу, тому потрібно було дивитися під ноги, аби не наступити на покинуту склотару.
Микола Трохимович проминув складське приміщення і обережно, щоб не порвати одяг, протиснувся крізь діру в металевій сітці.
* * *Марина ввійшла у хлів. Мружачись, окинула поглядом приміщення, посеред якого виднілася відкинута дерев’яна ляда і зяяв чорний отвір.
– Максе!
Жіночий голос влетів до підземного тунелю й за мить жовте око ліхтаря блиснуло в чорному квадраті.
– Максе, ти де?!
Здивована й перелякана, вона стояла над лазом, намагаючись усвідомити, що ж то коїться перед очима. Якась холодна неприємна хвиля підступила до грудей, а в голові озвався дивний таємничий голос: «Тікай! Тікай звідси!» Але ноги Марини приросли до того місця, де вона стояла. Ноги не слухалися.
«Я скажу йому, що більше не хочу так жити, – прошепотіли її губи. – Скажу Максові, що то не життя, а пекло!» Тривожні секунди трансформувались у щось нескінченно довге, немов прожиті нею роки, і Марина враз побачила себе маленькою дівчинкою на колінах усміхненої Світлани Лебезун, потім школяркою з великими білими бантами на голові, перед очима промайнуло напівкругле віконце каси в інституті, де вона отримувала зарплатню.
А тим часом покинутий на підлозі заступ кричав до неї: «Рятуйся!!!» «Біжи!!!» А перекинута набік тачка з темного кутка волала: «Біжи!!!»
Промінь внизу заметушився, було чути, як там, у підземному ході, вовтузиться Смаль. Коли його ніс порівнявся з капцями Марини, погляди перетнулися. Спочатку це були якісь абсолютно порожні погляди, бо мізки Марини та її чоловіка, здавалося, запрацювали в надзвичайно посиленому режимі, переварюючи інформацію. Втім, за мить, поки Макс вилазив з-під землі, дружина все прочитала в його очах. Світ, розмиваючись, похитнувся.
– Ну що, що-о?! – просичав чолов’яга, повільно зводячись на ноги.
Марина вп’ялась очима в його гачкуваті пальці, що зловісно ворушилися, – й ті блискавично зімкнутися на її горлянці.
Крізь відхилені двері хліва було видно, як відчайдушно бореться за своє життя бідолашна жінка. Здавалося, Макс і Марина танцюють якийсь химерний танець, міцно притулившись один до одного й роблячи хитромудрі па. Але там, у темряві посеред подвір’я, не було нікого, хто б міг допомогти жертві, – жодної живої душі. І коли Смаль, обтрушуючись, підвівся над розпростертим тілом своєї дружини, ніхто не запитав його: «Що ж ти, чоловіче, зробив, га?»
Натомість непорушне Маринине тіло якось відразу злилося з похмурим інтер’єром хліва, наче воно тут було віддавна, завжди – таке ж нікому не потрібне, як і весь Максів реманент.
* * *В Юрка взагалі не було ніякого плану, хлопець так і не вирішив, як діятиме. Вийшовши зі своєї квартири, він лише усвідомлював, що ситуація зі скарбом убитої німцями Ривки, яка ставала щораз небезпечнішою, потребує розв’язки й він мусить втрутитися. Совість підказувала йому: страшний маршрут золота, здобутого на людському горі, необхідно якомога швидше обірвати. А як саме – покаже час.
Юра був уже недалеко від обійстя Емми Павлівни, коли побачив, як, тихенько скрипнувши, відчинилися вхідні двері й на сходах з’явилася біла жіноча постать.
«Напевно, пішла до вихóдка», – подумав, без поспіху йдучи тротуаром.
Ступивши на вулицю, Юрко одразу ж подумав, що спілкуватися з Максимом Смалем та його дружиною не варто. Ці непривітні й непрогнозовані люди, на його переконання, взагалі були нездатні до діалогу, а ідея віддати Ривчин скарб державі… Ні, про таке можна було б говорити з ким завгодно, але не зі Смалями.
Тим більше, що після тієї злощасної бійки Макс ховав у собі злість на Юрка. Про що можна буде говорити, якщо в роботу знову підуть кулаки?
А от Емма Павлівна зі своїм чоловіком… Відхиляючи хвіртку, юнак подумав, що зовсім не знає цих людей, а тим більше, не відає, як з ними про таке говорити. Подружжя може навіть і не здогадуватися про існування злощасної скриньки. Якщо хотіти порозумітися, потрібно ж усе розповісти з початку й до кінця, всю правду без прикрас – і навряд чи така розповідь їх утішить. Скоріше, насторожить, перелякає. Ну що ж, це могло бути й на краще. Просто розповісти про вхід до підземелля, знайти його, разом із господинею та її чоловіком витягти скарб, а завтра зранку йти в міліцію. Здати його – і будь що буде.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Десять гріхів» автора Криштальський А.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина п’ята“ на сторінці 2. Приємного читання.