Розділ «Частина п’ята»

Десять гріхів

Однак переходити поки що вулицю поблизу ліхтаря йому не хотілося (в такій ситуації завжди може знайтися випадковий свідок), тому Кириченко рушив сусіднім подвір’ям, переліз через бетонну загорожу і вийшов у провулочок, що перетинав вулицю й вів до старого ринку. Тим провулком оперативник спокійно, не криючись, пішов у протилежному напрямку, догори, щоб, не доходячи до площі поблизу магазину «Тисяча дрібниць», повернути праворуч і увійти в розтрощені зелені ворота. Там на подвір’ї старої аптеки вдень частенько збиралися алкоголіки, щоб розпити плящину-другу, тому потрібно було дивитися під ноги, аби не наступити на покинуту склотару.

Микола Трохимович проминув складське приміщення і обережно, щоб не порвати одяг, протиснувся крізь діру в металевій сітці.

* * *

Марина ввійшла у хлів. Мружачись, окинула поглядом приміщення, посеред якого виднілася відкинута дерев’яна ляда і зяяв чорний отвір.

– Максе!

Жіночий голос влетів до підземного тунелю й за мить жовте око ліхтаря блиснуло в чорному квадраті.

– Максе, ти де?!

Здивована й перелякана, вона стояла над лазом, намагаючись усвідомити, що ж то коїться перед очима. Якась холодна неприємна хвиля підступила до грудей, а в голові озвався дивний таємничий голос: «Тікай! Тікай звідси!» Але ноги Марини приросли до того місця, де вона стояла. Ноги не слухалися.

«Я скажу йому, що більше не хочу так жити, – прошепотіли її губи. – Скажу Максові, що то не життя, а пекло!» Тривожні секунди трансформувались у щось нескінченно довге, немов прожиті нею роки, і Марина враз побачила себе маленькою дівчинкою на колінах усміхненої Світлани Лебезун, потім школяркою з великими білими бантами на голові, перед очима промайнуло напівкругле віконце каси в інституті, де вона отримувала зарплатню.

А тим часом покинутий на підлозі заступ кричав до неї: «Рятуйся!!!» «Біжи!!!» А перекинута набік тачка з темного кутка волала: «Біжи!!!»

Промінь внизу заметушився, було чути, як там, у підземному ході, вовтузиться Смаль. Коли його ніс порівнявся з капцями Марини, погляди перетнулися. Спочатку це були якісь абсолютно порожні погляди, бо мізки Марини та її чоловіка, здавалося, запрацювали в надзвичайно посиленому режимі, переварюючи інформацію. Втім, за мить, поки Макс вилазив з-під землі, дружина все прочитала в його очах. Світ, розмиваючись, похитнувся.

– Ну що, що-о?! – просичав чолов’яга, повільно зводячись на ноги.

Марина вп’ялась очима в його гачкуваті пальці, що зловісно ворушилися, – й ті блискавично зімкнутися на її горлянці.

Крізь відхилені двері хліва було видно, як відчайдушно бореться за своє життя бідолашна жінка. Здавалося, Макс і Марина танцюють якийсь химерний танець, міцно притулившись один до одного й роблячи хитромудрі па. Але там, у темряві посеред подвір’я, не було нікого, хто б міг допомогти жертві, – жодної живої душі. І коли Смаль, обтрушуючись, підвівся над розпростертим тілом своєї дружини, ніхто не запитав його: «Що ж ти, чоловіче, зробив, га?»

Натомість непорушне Маринине тіло якось відразу злилося з похмурим інтер’єром хліва, наче воно тут було віддавна, завжди – таке ж нікому не потрібне, як і весь Максів реманент.

* * *

В Юрка взагалі не було ніякого плану, хлопець так і не вирішив, як діятиме. Вийшовши зі своєї квартири, він лише усвідомлював, що ситуація зі скарбом убитої німцями Ривки, яка ставала щораз небезпечнішою, потребує розв’язки й він мусить втрутитися. Совість підказувала йому: страшний маршрут золота, здобутого на людському горі, необхідно якомога швидше обірвати. А як саме – покаже час.

Юра був уже недалеко від обійстя Емми Павлівни, коли побачив, як, тихенько скрипнувши, відчинилися вхідні двері й на сходах з’явилася біла жіноча постать.

«Напевно, пішла до вихóдка», – подумав, без поспіху йдучи тротуаром.

Ступивши на вулицю, Юрко одразу ж подумав, що спілкуватися з Максимом Смалем та його дружиною не варто. Ці непривітні й непрогнозовані люди, на його переконання, взагалі були нездатні до діалогу, а ідея віддати Ривчин скарб державі… Ні, про таке можна було б говорити з ким завгодно, але не зі Смалями.

Тим більше, що після тієї злощасної бійки Макс ховав у собі злість на Юрка. Про що можна буде говорити, якщо в роботу знову підуть кулаки?

А от Емма Павлівна зі своїм чоловіком… Відхиляючи хвіртку, юнак подумав, що зовсім не знає цих людей, а тим більше, не відає, як з ними про таке говорити. Подружжя може навіть і не здогадуватися про існування злощасної скриньки. Якщо хотіти порозумітися, потрібно ж усе розповісти з початку й до кінця, всю правду без прикрас – і навряд чи така розповідь їх утішить. Скоріше, насторожить, перелякає. Ну що ж, це могло бути й на краще. Просто розповісти про вхід до підземелля, знайти його, разом із господинею та її чоловіком витягти скарб, а завтра зранку йти в міліцію. Здати його – і будь що буде.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Десять гріхів» автора Криштальський А.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина п’ята“ на сторінці 2. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи