Розділ «Борис Штерн ПРИГОДИ ІНСПЕКТОРА БЕЛ АМОРА»

— Якщо не SOS, тоді шлюпка, — підказав Стабілізатор.

У шлюпці, либонь, був резон. За тиждень вони відійдуть від Звалища на пристойну відстань, а там уже не соромно покликати на допомогу…

Так і зроблять!

Бел Амор схопив вахтовий журнал, і вони стрибнули в шлюпку. Течія тут уже відчувалась, такий собі Гольфстрім, що його створювало Звалище. Довелося потрудитись, але відійшли щасливо. Тепер можна перевести дух і здаля подивитись на неординарне видовище — зореліт, який іде на таран. Та не вдаваймось у сентименти: таку аварію треба було облагодити ще рік тому й зажадати нову машину.

Зореліт ішов напереріз Звалищу, перетворюючись у слабеньку зоряну плямку.

— Зараз я-ак двигоне! — шепнув Стабілізатор.

І цієї миті так двигонуло, що Звалище затремтіло. Воно раптом привиділося Бел Амору захланною і брудною істотою з бездонною пащекою, хоча насправді було лише купою покидьків на глухій галактичній орбіті. Звалище віддалялося, плотолюбно розмахуючи шлейфом і перетравлюючи те, що лишилось від зорельота, якому Бел Амор навіть імені не спромігся придумати, — справді-бо, які імена дають серійним ночвам? “Катя”?.. “Маруся”?.. Шкода, добрий колись був зореліт… але геть, геть сентименти, час вигрібатися з цього смітника.

4

— Командоре! Сигнал SOS! — раптом повідомив Стабілізатор.

Справді, хтось із Звалища, кволо попискуючи, кликав на допомогу. Цього ще бракувало! Вони в когось угатили своїм зорельотом! Торпедували!

— Я піду… — сказав Стабілізатор.

— Куди ти підеш? — здивувався Бел Амор.

— Людина попала в біду.

Ясно, закон Азімова. Бел Амору дуже не хотілося лізти на Звалище, та нічого іншого не лишалось. У робота закон Азімова, а в нього, Бел Амора, закон моря: людину треба рятувати. Схоже на те, що торпедували сміттяра. Лісник сміттяреві не товариш, але людину треба рятувати. Така його доля — побувати на Звалищі.

Вони розвернулись і погналися за Звалищем. Увійшли в його притягання. Тепер своїм ходом їм звідси не вийти. Доведеться врятувати людину, дати SOS і чекати на рятувальників. Доля!

Сморід від шлейфа був, хоч носа затикай. Звалище вже закрило Галактику. Он і червона сигнальна ракета, ще одна — потерпілий їх помітив. Підійдемо ближче. Ну, почалось… маневруй! Гарне місце, хай йому біс!

Звалище перевершувало найгірші сподівання Бел Амора. Зореліт, вибухнувши, розніс тут усе. Першими, розтривожені вибухом, винеслись їм назустріч зім’яті каструлі і безформні відра й помчали просто до Південного рукава. Ото буде роботки тамтешньому директорові Охорони Середовища! Не встигли ухилитися від цього метеоритного потоку металовиробів, як влипли в концентрат плодово-ягідного киселю. Скільки років цьому киселю, скільки тисячоліть? Коли й ким його вироблено? Шар киселю, на щастя, був неміцним, продерлись. Зате назустріч велично попливли жовто-іржаво-руді березові віники. Здрастуйте, дорогенькі, давно не бачились! Довкола громадилися найнесподіваніші речі, впізнати їх було важко, а перерахувати — ліньки…

Де ж потерпілий? SOS прямо по курсу… Гальмуй! Ось він, бідолаха, розмахує червоним ліхтарем. Дивний якийсь чоловік… Та це ж робот-сміттяр!

— Чого тобі? — запитав Бел Амор, зупиняючи шлюпку.

— Врятуйте наші душі! — відповів робот.