Розділ «Борис Штерн ПРИГОДИ ІНСПЕКТОРА БЕЛ АМОРА»

Бел Амор не витримав:

— Хто тут людина?! Оцей? Такими, як він, греблі гатять! Звичайний очищувач простору. Робот-посмітюх.

— Не дратуй його, — сказав Мартович і відтягнув Бел Амора до дверей. — Інакше ми звідси ніколи не виберемось.

— Я не веду бесіди на такому низькому рівні, — з гідністю відповів Дикий Робот. — А втім, цікаво. Дивний робот попався. Схоже, він так запишався, що вдає себе мало не людиною. Невже ти поставив під сумнів правомірність законів Азімова?

— Що тут робиться? — вигукнув Бел Амор, видираючись з обіймів Мартовича. — Чим ти тут займаєшся? Роботів париш? Здуріти можна! Людина! Новий вид! Треба ж таке! Знайдіть йому самку, вони почнуть розмножуватись!

— Щодо законів Азімова, я тобі зараз поясню… — сказав Дикий Робот.

— Він уже зібрався спростовувати Азімова!

— Ти помовчиш чи ні? — засичав Мартович.

Дикий Робот почав терпляче пояснювати:

— “Робот не може завдати шкоди людині чи своєю бездіяльністю допустити, щоб людині завдали шкоди”. Дивно, я ніколи не звертав уваги, що формулювання закону не зовсім коректне. Справді, розглянемо головну частину: “РОБОТ”, “НЕ МОЖЕ”, “ЗАВДАТИ”, “ШКОДИ”, “ЛЮДИНІ”. Три іменники, два дієслова. Дієслова відкинемо як такі, що нічого не означають без іменників. А іменники, зверніть увагу, стають зовсім незрозумілими. “ШКОДА”. Що таке “шкода”, що таке “благо”? Ці поняття можна трактувати тільки конкретно. Що для одного шкода, для іншого може виявитись благом.

Бел Амор витріщив очі. Дикий Робот провадив далі:

— “РОБОТ”. З роботом ми розберемось, якщо зрозуміємо, що таке “ЛЮДИНА”. Філософ назвав людину “двоногою істотою без пір’я, в якої є душа”. Досі всі наукові визначення перебувають на рівні цього жарту, але багатослівніші і менш зрозумілі. Ніхто не знає, що таке людина. Де смислові межі терміна “людина”, за якими починається “не людина”? Так будь-який робот може уявити себе людиною. Звичайно, людина має геніальний електронний розум, а роботи — немічну сіру протоплазму; та коли один робот з мільярда раптом вирішить, що він людина, то мені нічого йому заперечити, і закони Азімова перестануть діяти. Цей екземпляр, схоже, стоїть переді мною.

Дикий Робот з цікавістю розглядав Бел Амора.

— Отже, ти вважаєш себе людиною? — запитав Дикий Робот. — Яка ж ти людина, поглянь на себе! Ти немічний смертний, примхливий, залежиш від середовища, несамостійний, бідний на розум, — безліч вад…

— Як ви сказали, шефе? — перепитав Мартович, працюючи паяльником. — Останнє слово я не розчув.

— Я сказав: “безліч вад”. Ніхто не знає, що таке людина. Антропологія як наука замкнулася сама на себе. її об’єкт вивчено до останнього гвинтика. Ідеї Азімова підшиті до справи. Ми за інерцією кажемо “людина, людина…” — а що людина? Вінець творіння? Немає інших вінців, чи що? Скільки завгодно. Кожна цивілізація унікальна. Людині зовсім не обов’язково мати електронний мозок. Людина може розвиватися на кремнієвій або вуглецевій основі. Як трамваї еволюціонували в зорельоти, так і устриця могла б еволюціонувати в розумну істоту. Це не суперечить законам природи. Можливо, ти… — Дикий Робот показав на Бел Амора, — можливо, ти є проміжною ланкою між устрицею і розумною істотою. Отже, що таке людина? Всього лише приватний випадок. Всього лише один з варіантів “розумної істоти”.

— Не заважай, нехай говорить, — знову шепнув Мартович.

— Я прожив важке життя, — вів далі Дикий Робот. — Моя біографія повчальна навіть для вас, нерозумних роботів. Спочатку в мене, як у всіх, був послужний список, та одного разу він перетворився на біографію… Слово якесь недоладне, починається на “біо”… Я розповім вам свою металографію. П’ятсот років тому ввімкнувся мій електронний мозок, і я почав функціонувати. Я був тоді рядовим очищувачем простору з мідною бляхою на грудях — ось, дірочки досі лишились. Я ходив по закріпленій за мною дільниці і розмахував силовою сіткою, очищаючи простір від пилюки, метеоритів і астероїдів. Потужні зорельоти пропливали мимо й не помічали мене. Це була горда раса. Не знаю, чи збереглася вона до наших днів. Тричі проходив ремонт — два поточних, один капітальний. Але людиною я тоді не був. Мені ще належало стати людиною. Людиною не народжуються, людиною стають.

Одного разу я заступив дорогу крижаній кометі і, дроблячи її на шматки, оступився в мікроскопічну чорну діру. Я раптом відчув біль, страх, здивування… Моє життя врятувала силова сітка, та й чорна дірка була зовсім маленькою. Сітка зачепилася за айсберг і тримала мене, поки дірка не розсмокталася. Того дня я не повернувся на базу. Весь тремтів і не міг прийти до тями. Ось воно, життя, думав я. Якась дірка і… Нарешті я побрів додому, але виявилося, що в моєму ангарі живе якийсь незнайомий тип, а в інших ангарах теж якісь незнайомці. За ту мікросекунду, що я побував у чорній дірці, тут минуло двісті років! Ні друзів, нікого! Один як палець. Нове покоління мене не помічало. Тоді я став ходити від одного очищувача до другого. І казав їм про права людини і про почуття власної гіності…

— Шеф, повторіть останнє слово, — попросив Мартович.