Розділ «Олександр Шарварок КРОВ ДЛЯ БЕЗСМЕРТНИХ»

КРОВ ДЛЯ БЕЗСМЕРТНИХ

1

До районної Ради УТМР

єгеря Лукашівської дільниці

П.П.Нечеси

Двадцять п’ятого травня ц. р. я об’їжджав увірені мені мисливські угіддя. Пострілів не чув, просто щось підказало: їдь в урочище Старі Громи — там нещастя. Так і сталося. Я приїхав і побачив, що мамонт Сірко лежить мертвий. Точно — Сірко. Я його добре знаю, бо він не один раз заходив у двір мого сусіди Кулаги і грався там із цуциком Невільним. А тепер Сірко лежав мертвий. Із правого вуха текла кров. Слідів не було ніяких…

До районного відділення

внутрішніх справ голови

Райради УТМР І.М.Фененка

25.05. ц. р., в урочищі Старі Громи пострілом у праве вухо вбито мамонта Сірка. Браконьєра (або кількох) на місці злочину виявити не вдалося…

Звістка приголомшила всіх. Убили Сірка! Лагідного й сумирного навіть тоді, коли хтось із хлопчаків-одчаюх чіплявся на його бивню, немов на гілляку. Сірка мали за наймудрішого з мамонтів, бо він і головки капусти не дозволяв собі взяти з громадського поля. Підніме, бувало, хобота і закричить — загуде тужно і благально. Тоді й приносив йому Костя попоїсти. І ось тепер Сірка не стало.

Сказати б, що любили мамонтів, то — ні, ще й побоювались трохи. Але щоб руку підняти?.. В таке ніхто не міг повірити. І Костя, помітивши світло у вікнах сусіди, поспішив до нього про все розпитати.

Петро Павлович сидів за охайним столом, байдужий до вечері. Все його дратувало, навіть дружина, яка настаралася знову, наготувавши вареників із картоплею і хтозна-де взявши півмиски свинячих шкварок. Іншого разу він подумки похвалив би її, сьогодні ж, похмурий і неуважний, мовчки сидів за столом. Непочата їжа красномовно свідчила, що в нього знову негаразди на службі, якийсь великий клопіт у голові. Степанида тільки махнула рукою і мовчки сиділа на дивані, терпляче ждала, коли ж її Петрик або обізветься до неї, або зволить з’їсти шкварки і вареники.

У цей час і нагодився Костя. Увійшов не стукаючи. Петро Петрович так різко повернувся огрядним тілом, що зачепив миску з варениками, і вона, ковзнувши по клейонці, опинилася у подолі Степаниди. Поволі отямлюючись, Нечеса не зводив з хлопця очей, а потім сердито мовив:

— Тьху на тебе! Рости великий та здоровий. Чи не знаєш, що стукати треба, влетів, як комар у носа… — Єгер Нечеса любив слово, мов круто зварене яйце, тому й не відвідував зборів, де говорили однаково підстрижено і прилизано — “як асфальт стелять”. А що не кожен його афоризм розгадувався однозначно, то виникали конфузи, а часом і непорозуміння, внаслідок чого доводилося писати пояснення, де він, знову ж таки афористично, не міг нічого пояснити, але з власного досвіду знав: справа не в тому, щоб пояснити, а в тому, щоб пояснення було — документ. І йому писали не раз… І він не читав, знаючи наперед, що нічого там не вичитає…— Битися чи миритися будемо, га?

— А це побачимо, — хлопець мимоволі підхопив жартівливу інтонацію, але, миттю згадавши, чого прийшов, нашорошився, як горобець на вітрі, і, з невластивою для себе твердістю в голосі, запитав:

— То що, вбили Сірка?

Степанида вийшла з кімнати, прихопивши з собою вечерю, тільки окраєць хліба лежав на столі, як сліпий кріт, якому хотілося довідатися про таємницю, а потім розтеребити її по всіх підземельних усюдах.

— Убили…