Розділ «Борис Штерн ПРИГОДИ ІНСПЕКТОРА БЕЛ АМОРА»

— Я казав їм про почуття власної гіності. Проте ці телепні мене не розуміли. Що ж, я пробрався в Центральну Акумуляторну і вибив з неї ух. Мене схопили. Я кричав їм, що я люина і що вони не можуть завати мені шкои. Я умав, я стражав. Але вони назвали мене Иким Роботом, вимкнули й поставили в музеї поруч з першим паровозом, “Аполлоном” і танком Т-34. Проте їм лише здавалося, що я вимкнутий. Вони тільки так умали, а в реальності після вимкнення люина сама отямлюється. Я самоввімкнувся і з’явився в Охорону Сереовища. Я пояснив там, що я розумна істота і не можу зашкоити іншій розумній істоті. От і все. Мене вислухали й направили на Звалище. Тут моє місце!

— Все гаразд, — сказав Мартович і сховав у футляр паяльник.

— Не бачу, — відповів Бел Амор.

— Можна збиратись, — заспокоїв Мартович. — Ти коли спав востаннє?

— Можете йти, — дозволив Дикий Робот. — Із Звалища ви все оно не вийете. Вас не випустять закони Азімова.

Вони вийшли з парного вагончика. Бел Амор упирався.

— Сідай у зореліт, усе гаразд, — сказав Мартович. — Він уже не врятується. Закони Азімова трансформувалися в нього в нормальне правило: “Розумна істота не може завдати шкоди іншій розумній істоті або своєю бездіяльністю допустити, щоб іншій розумній істоті було завдано шкоди”.

— Але ж він сигналить SOS і заманює на Звалище людей!

— Більше він нікого не заманить. Я прибрав літеру “д”, і тепер на цей сигнал ніхто не поткнеться. Люди не хочуть працювати на Звалищі, а йому тут якраз місце. Він дасть Звалищу лад.

8

Звалище віддалялось.

Від нього йшов сигнал: “Рятуйте наші уші!” На цей сигнал ніхто не звертав уваги, лише Совок раз у раз неспокійно озирався. Стабілізатор був як завжди спокійний: він нікому не завдав шкоди і свою бездіяльність не допустив — і так далі.

— Слухай, інспекторе, — сказав Бел Амор, коли вони вийшли в чистий космос. — Щось ми не додумали. Всі планети в березах, аж в очах мерехтить. Хай там кедри погано приживаються… так хоч морошку яку-небудь…

Але Мартович уже спав. Звалище віддалялось.

— Сигнал SOS! — раптом крикнув Стабілізатор, показуючи в напрямку Магелланових Хмар.

І справді: там хтось зазнав біди!

Бел Амор плюнув і став будити Мартовича.

“Одну людину вони вже сьогодні врятували, — вирішив Бел Амор. — Дикий Робот виявився непоганим хлопцем. Тепер подивимось на цього. Людина — це той, у кого є душа”.

Совок поставив парус, і вони помчали до Магелланової Хмари рятувати людину… чи того, хто там сигналив.