Розділ VI Некомерційне

Бачила, як звужуються його очі, ніби зачиняються двері.

– Не бачу причин, які б завадили мені їх запрошувати, – відказав він стримано.

– Я не збиралася критикувати перелік гостей. Але… воліла б не знати, хто з них Бертрам Скаддер, щоб не дати йому ляпаса, – Даґні щосили намагалася говорити спокійно. – Не хочу скандалу, але сумніваюсь, що зможу опанувати себе, побачивши того типа. Я не могла повірити, довідавшись, що місіс Ріарден його запросила.

– Це я запросив його.

– Але… Навіщо? – стишено запитала Даґні.

– Я не надаю жодного значення таким дрібницям.

– Даруй, Генку, не думала, що ти аж такий терпимий. Я – ні.

Він нічого не відповів.

– Я знаю, що ти не любиш прийомів. Я – теж. Хоча іноді й сама дивуюсь… Можливо, тільки ми і мали б ними насолоджуватися.

– Боюсь, у мене немає хисту до таких розваг.

– До таких, може, й немає. Але невже ти щиро вважаєш, що хтось із присутніх тут людей здатен тішитися? Вони аж зі шкіри пнуться, щоб мати ще безглуздіший і бездумніший вигляд, ніж завжди. Вони прагнуть почуватися легко і невимушено. Натомість справжню легкість може відчути лише людина, яка справді є сильною і визначною особистістю.

– Я не знаю.

– А в мене час до часу виникає ця думка… З’явилася вона після мого першого балу… І я й далі гадаю, що чудовий зимовий вечір призначений для свята, а святкувати здатні лише люди, яким є що святкувати.

– Я ніколи про це не замислювався.

Вона ніяк не могла призвичаїтися до його формальної поведінки; в його кабінеті їм завжди говорилося легко і невимушено, а зараз Ріарден поводився, немов людина в гамівній сорочці.

– Генку, поглянь на це. Якби ти не знав усіх цих людей, невже не насолоджувався б дійством? Світло, одяг, усе, що зробило можливим цей прийом … – вона дивилась на кімнату. Даґні не помітила, що він не стежить за її словами. Він дивився на тіні на її оголеному плечі, на м’які блакитні промені, що лягали на її шкіру крізь пасма волосся. – Ну, чому ми все залишили цим бовдурам? Свято мало бути нашим.

– Яким чином?

– Хтозна… Від прийомів я завжди очікувала радості та іскор, немов від рідкісного вина, – вона засміялась, але з нотками смутку, – але я не п’ю. Це ще один символ, який означає не те, що мав би означати.

Ріарден мовчав, а Даґні додала:

– Можливо, ми тут щось проґавили?