Розділ VI Некомерційне

– Я нічого такого не помітив.

Її раптом накрила хвиля безпросвітної порожнечі. Даґні зраділа, що він не зрозумів або ж не відреагував, відчуваючи, що й так сказала занадто багато, хоча достоту й не усвідомлювала, чого саме. Вона розправила плечі, і цей рух віддався судомним тремтінням у вигині її плеча.

– Це лише моя давня ілюзія, – байдужо мовила вона, – настрій, який виникає раз на рік. Покажи мені останній індекс цін на сталь, і це минеться.

Віддаляючись від Ріардена, Даґні не знала, що він не зводить із неї очей.

Ні на кого не дивлячись, вона повільно рухалася кімнатою, аж раптом зауважила невеличкий гурт гостей, що тулилися біля незапаленого каміна. В залі не було холодно, але вони сиділи так, наче видобували затишок із думки про неіснуючий вогонь.

– Не знаю, чому, але дедалі дужче боюся темряви. Ні, не зараз, лише на самоті. Мене лякає ніч. Ніч як явище.

Говорила стара діва, аристократка з гарними манерами та безнадією в погляді. Три жінки та двоє чоловіків біля каміну були добре вбрані, обличчя мали гладенькі та чудово доглянуті, але поводилися всі якось обережно і тривожно, тому їхні голоси лунали стишено, що стирало різницю в їхньому віці, роблячи всіх однаково сивими і рівноцінно виснаженими. Таких людей можна побачити в кожній респектабельній компанії. Даґні зупинилась і прислухалася.

– Але, дорогенька моя, – поцікавилася одна з дам, – чому це тебе лякає?

– Не знаю, – мовила стара діва, – я не боюся ні злодіїв, ні грабіжників, та все одно всю ніч не сплю. Засинаю лише вдосвіта, коли надворі вже сіріє. Це дуже дивно. Щовечора, як починає сутеніти, мене охоплює відчуття, що життя скінчилося і світанок більше ніколи не настане.

– Моя кузина, яка живе на узбережжі штату Мен, написала мені точнісінько те ж, – мовила третя жінка.

– Минулої ночі, – продовжувала дама, – я не могла заснути через стрілянину. Десь далеко в морі всю ніч стріляли. Спалахів не було. Тільки вибух, тривала пауза, а потів знову вибух – десь у туманах над Атлантикою.

– Сьогодні зранку я читала про це у газетах. Навчальна стрільба берегової охорони.

– Та ні, – байдужо заперечила стара діва, – всі на узбережжі знають, що саме це було. Берегова охорона намагалася схопити Раґнара Даннескольда.

– Раґнар Даннескольд в затоці Делавер? – зойкнула жінка.

– Так, і кажуть, це вже не вперше.

– Його впіймали?

– Ні.

– Ніхто не може його впіймати, – сказав один із чоловіків.

– Норвезька Народна Республіка пропонує мільйон доларів за його голову.

– Така величезна сума за голову пірата!