Розділ VI Некомерційне

– Вони це й так знають.

– О так, вони знають. Кожен із них знає. Але вважають, що ви про це не знаєте. І щосили намагаються приховати від вас це усвідомлення.

– Але чому я маю зважати на їхню думку?

– Бо це – битва, в якій кожен має обрати чітку позицію.

– Битва? Яка битва? У мене батіг. Я не б’юся з беззбройними.

– Справді вважаєте їх беззбройними? Вони мають проти вас зброю – єдину, але нищівну. Раджу вам замислитися над її походженням.

– В чому ти вбачаєш докази її існування?

– У тому вбивчому факті, що вас не можна назвати щасливою людиною.

Ріарден міг змиритися з докором, проковтнути образу, зігнорувати будь-чиє прокляття; єдине, чого він не здатен був витримати від людей – це жалості. Поштовх агресивної холодної люті повернув йому цілковите усвідомлення моменту. Він вичавлював із себе слова, намагаючись приховати емоції:

– Що за нахабство? Чого ти хочеш цим досягти?

– Скажімо, я хочу дати вам потрібні слова, коли вони нарешті знадобляться.

– Чому тобі взагалі спало на думку спілкуватися зі мною на цю тему?

– Маю надію, що ви запам’ятаєте нашу розмову.

«Лють мою, – думав Ріарден, – спричинив той незбагненний факт, що я дозволив собі насолоджуватися цією розмовою». Він відчув подих зради, присмак невідомої небезпеки.

– Сподіваєшся, я забуду, хто ти насправді? – спитав він, розуміючи, що думає геть не про це.

– Вважаю, вам узагалі не варто про мене думати.

За люттю, якої Ріарден не хотів визнавати, ховалася ще якась невимовлена і неосмислена емоція, схожа на… біль.

Якби він визнав ці почуття, то прийняв би і те, що в його голові досі лунають слова Франциско: «Якщо ваша ласка… лише я вам її висловив…» Він чув також дивну урочисту інтонацію тихого голосу та незбагненну власну відповідь десь усередині свого єства; щось у ньому кричало: так, визнати, сказати цьому чоловікові, що він приймає – ні, не вдячність, – щось, чому й сам не знає назви; та й розумів, що не подяку пропонує йому Франциско.

А вголос сказав:

– Я не шукав цієї розмови. Це твоя ініціатива, тому слухай. Для мене існує лише одна форма людського занепаду – втрата мети.