Розділ VI Некомерційне

– Зараз мої мотиви не зможуть вас зацікавити.

– Спілкування зі мною теж навряд чи здатне вас зацікавити.

– Щодо одного з нас, містере Ріарден, ви помиляєтесь. Або й щодо нас обох. Я прийшов на цю вечірку винятково заради розмови з вами.

Досі в Ріарденовому голосі вчувалося здивування. Але зараз з’явилася погорда:

– Ви почали відверту гру. Продовжуйте.

– Я продовжую.

– То навіщо ж вам зі мною зустрічатися? Щоб схилити до фінансових втрат?

Франциско дивився просто йому в очі.

– Урешті-решт – так.

– Що цього разу? Золота копальня?

Франциско повільно хитав головою. Свідома несквапність рухів надавала йому ледь не скорботного вигляду:

– Ні, – мовив він, – я не збираюся ні до чого вас залучати. Джеймса Таґґарта, до речі, я теж не збирався запрошувати до експлуатації мідних копалень, – він сам зголосився. Ви б цього не зробили.

Ріарден усміхнувся:

– Ви це розумієте, отже, в нас виникає ґрунт для розмови. Так і продовжуйте. Якщо у вас на думці не якесь божевільне капіталовкладення, то про що збираєтеся розмовляти зі мною?

– Я просто хотів познайомитися.

– Це не відповідь, а лише черговий спосіб нічого не сказати.

– Не зовсім так, містере Ріарден.

– Ви прагнете завоювати мою довіру?

– Ні. Мені не подобається, коли мислять такими категоріями. Якщо людина діє чесно, вона не має потреби заручатися чиєюсь довірою – вистачить раціонального сприйняття її вчинків. Прагнути порожнього морального чеку можуть лише істоти з нечесними намірами і нечистим сумлінням; байдуже, визнають вони це чи ні.

Те, як Ріарден здивовано скинув погляд на Франциско, нагадало радше відчайдушний ривок спраглої підтримки руки. Цей погляд видав, як сильно Генрі потребував однодумця, за якого себе видавав його співрозмовник. Потім Ріарден опустив очі, майже заплющив їх, намагаючись позбутися і свого раптового відчуття, і потреби в однодумцеві. Його обличчя було тверде і незворушне; ці почуття, здавалося, скеровані на нього самого. Він видавався суворим і самотнім.