Розділ VI Некомерційне

– Доброго вечора, Джеймсе.

– Який чудовий збіг, що ти тут! Я дуже хотів із тобою перебалакати.

– Щось новеньке. В тебе рідко виникає таке бажання.

– Тепер ти жартуєш, як у давні часи, – Таґґарт повільно відступав від гурту, немов намагаючись виманити звідти Франциско. – Втім, у цій залі немає жодної людини, яка б не хотіла з тобою поговорити.

– Справді? Це новина для мене, – Франциско слухняно пішов за ним, але зупинився на такій відстані, щоб їхню розмову могли чути решта.

– Я перепробував усі можливі способи зустрітися з тобою, – мовив Таґґарт, – але обставини мені не сприяли.

– Ти намагаєшся приховати, що я відмовлявся з тобою бачитися?

– Що ж… Напевно… Мені цікаво, чому ти відмовлявся?

– Бо й гадки не мав, про що ти збираєшся зі мною говорити.

– Про копальні «Сан-Себастьян», звісно ж, – Таґґарт підвищив голос.

– А що з ними не так?

– Але… Послухай, Франциско, це серйозно. Це катастрофа, безпрецедентна катастрофа, і ніхто не може нічого зрозуміти. Я не знаю, що й думати, геть нічого не розумію. Я маю право знати.

– Право? Джеймсе, хіба це не старомодно? І що саме ти хочеш знати?

– По-перше, націоналізація. Що ти збираєшся з цим робити?

– Нічого.

– Нічого?

– Але ж ти, певно, і не захочеш, щоб я щось із цим робив. Мої копальні й твою залізницю було відібрано волею народу. Ти ж не хочеш, щоб я опирався волі народу?

– Франциско, це не смішно!

– Я ніколи й не вважав, що смішно.

– Я вимагаю пояснень! Ти мусиш звітуватися перед своїми акціонерами за цю ганебну історію! Чому ти обрав копальні, що нічого не варті? Чому пустив на вітер усі ті мільйони? Що за гниле шахрайство?