Розділ I Мелодія

– Добре. Не обговорюй.

Даґні замовкла. І він сказав, ретельно добираючи слова:

– Не розумію, чому ти так прагнеш дати шанс Еллісу Ваятту, і водночас хочеш позбавити перспективи розвитку всю країну?

– Елліс Ваятт нікого не просить давати йому шанс. Я в бізнесі не на те, щоб обдаровувати когось можливостями. Я керую залізницею.

– Як на мене, це надзвичайно вузький погляд. Чому ми маємо допомагати одній людині замість цілої нації?

– Я не зацікавлена комусь допомагати. Я хочу заробляти гроші.

– Це негідно. Егоїстична жага збагачення – вчорашній день. Усі знають, що інтереси суспільства мають бути вищі за інтереси бізнесу, який…

– Джиме, скільки ще ти ухилятимешся від рішення?

– Якого рішення?

– Щодо замовлення на ріарден-метал.

Таґґарт не відповів. Він мовчки вивчав сестру. Струнке тіло, що готове було впасти від утоми, підтримувала рівна і чітка лінія плечей, а самі плечі опиралася винятково на силу волі, виплекану усвідомленням власної правди. Небагатьом подобалося її обличчя – воно було занадто холодне, очі – занадто пильні та суворі; ніщо не могло пом’якшити їхнього погляду. Стрункі, мов точені, ноги, що звисали з бильця крісла, дратували Таґґарта, бо аж ніяк не поєднувалися з її нежіночним образом.

Даґні Таґґарт вичікувала, тому він змушений був запитати:

– То ти замовила їх – ні сіло ні впало, – по телефону?

– Я вирішила ще півроку тому. Чекала, поки Генк Ріарден запустить виробництво.

– Не називай його Генком. Це вульгарно.

– Його всі так називають. Не з’їжджай із теми.

– Чому ти подзвонила йому саме вчора?

– Бо не могла подзвонити раніше.

– Чому не почекала, поки повернешся в Нью-Йорк, і тут…

– Бо я побачила колію «Ріо-Норте».