Розділ I Мелодія

Але вона відкинула цю думку, яка, вочевидь, виходила за межі здорового глузду.

– Це нечесно, – мовив Джеймс Таґґарт.

– Що нечесно?

– Що ми всі свої замовлення віддаємо Ріардену. Як на мене, варто дати шанс іще комусь. Ми не потрібні Ріардену – у нього і так великий бізнес. Ми маємо допомогти дрібнішим підприємствам. Інакше ми просто потураємо монополії.

– Джиме, не мели дурниць.

– Чому ми все і завжди маємо замовляти лише в Ріардена?

– Бо він завжди все виконує.

– Мені не подобається Генрі Ріарден.

– А мені подобається. Хоча яке це має значення? Нам потрібні рейки, і лише він може нам їх дати.

– Слід і людей брати до уваги, ти геть цього не враховуєш.

– Джиме, йдеться про порятунок залізниці.

– Авжеж-авжеж, звісно, але ти все одно аніскільки не зважаєш на людей.

– Так, не зважаю.

– Якщо ми дамо Ріардену таке величезне замовлення на сталеві рейки…

– Вони будуть не сталеві. Вони будуть із ріарден-металу.

Даґні завжди намагалася контролювати емоції, але цього разу не втрималася. Побачивши Таґґартів вираз обличчя, вона розреготалася.

Ріарден-металом був новий сплав, винайдений Ріарденом після десяти років експериментів. На ринку він з’явився нещодавно, але покупців та замовлень на нього не було.

Таґґарта спантеличив раптовий перехід від сміху до звичного, холодного і різкого тону Даґні:

– Облиш, Джиме. Я знаю все, що ти можеш сказати. Мовляв, досі ніхто й ніколи його не використовував, ніхто не схвалює нового металу, ніхто в ньому не зацікавлений, ніхто його не хоче. І попри це, наші рейки таки буде виготовлено з ріарден-металу.

– Але… – промимрив Таґґарт. – Але його таки справді ніхто ніколи не використовував!