Розділ I Мелодія

– Я цього не казав, – відповів він злісно. – Йшлося не про це.

– Отже, ти згоден?

– Цього я теж не казав.

Вона обернулася.

– Едді, накажи підготувати контракт зі «Сталлю Ріардена». Джим його підпише, – вона витягла з кишені м’ятий клаптик паперу і передала Едді. – Тут усі цифри та умови.

Таґґарт пробурмотів:

– Але ж рада ще не …

– Рада тут ні до чого. Вони уповноважили тебе купити рейки більш як рік тому. А в кого їх купувати, вирішуєш ти.

– Сумніваюсь, що варто приймати таке рішення, не надавши раді можливості висловити власну думку. Не розумію, чого я маю брати цю відповідальність на себе.

– Відповідаю за це я.

– А як щодо витрат, які…

– Ріарден вимагає менше за «Асоціацію Сталі» Оррена Бойла.

– Що ж тоді робити з Бойлом?

– Я розірвала угоду. Ми мали право скасувати контракт іще півроку тому.

– Коли ти це зробила?

– Вчора.

– Але ж він не подзвонив, щоб я підтвердив…

– І не подзвонить.

Таґґарт сидів, втупившись у свій стіл. Даґні було цікаво, чому йому так не хочеться співпрацювати з Ріарденом, і чому ця нехіть набуває таких дивних і нерішучих рис. Компанія «Сталь Ріардена» роками була основним постачальником для «Таґґарт Трансконтиненталь», – відтоді, як у Ріардена запалала перша піч, а їхній батько очолював залізницю. За десть років більшість їхніх рейок поставляла саме ця компанія. У країні було не надто багато фірм, які чітко дотримувалися домовленостей і зобов’язань. «Сталь Ріардена» була однією з них.

«Якби я збожеволіла, – подумала Даґні, – то вирішила б, що брат терпіти не міг працювати з Ріарденом саме через те, що він занадто ретельно дотримувався домовленостей».