Розділ I Мелодія

– Хтось же мусить це вирішувати, Джиме. Як думаєш, хто?

– Я не розумію, чому ми маємо бути перші. Я геть цього не розумію.

– Ти хочеш урятувати гілку «Ріо-Норте» чи ні? – він промовчав. – Якби залізниця могла собі це дозволити, я би здерла на ній кожну рейку і замінила б на ріарден-метал. Міняти потрібно всі колії. Вони довго не протримаються. Але ми не можемо собі цього дозволити. Спершу маємо виборсатися з ями. Ти хочеш цього чи ні?

– Ми й досі найкраща залізниця країни. В решти значно гірше становище.

– Хочеш, щоб ми лишилися в цій ямі?

– Я цього не казав! Чому ти завжди все спрощуєш? І якщо ти так переймаєшся грошима, я не розумію, нащо викидати їх на «Ріо-Норте», коли «Фенікс-Дюранґо» нахабно пограбував нас, переманивши всіх клієнтів. Навіщо витрачати гроші, коли ми геть беззахисні перед конкурентом, який знищить наші інвестиції?

– Бо «Фенікс-Дюранґо» – чудова компанія, але «Ріо-Норте» я збираюся зробити ще кращою. Якщо треба буде, я знищу «Фенікс», хоча навряд чи виникне така потреба, адже в Колорадо достатньо місця, щоб добряче могли заробити дві чи й три залізниці. І я б заклала всі колії, щоб прокласти гілки у кожен район навколо родовища Елліса Ваятта.

– Мене нудить від цього імені.

Таґґарту не сподобалось, як очі Даґні, завмерши на мить, ворухнулися і знову втупилися в нього.

– Я не бачу потреби діяти негайно, – ображено мовив він. – Та й, зрештою, що такого тривожного в теперішньому становищі «Таґґарт Трансконтиненталь»?

– Твоя політика, Джиме.

– Яка політика?

– По-перше, тринадцятимісячний експеримент із «Асоціацією Сталі», а по-друге, твоя мексиканська катастрофа.

– Рада схвалила контракт із «Асоціацією Сталі», – квапливо виправдовувався він, – а також проголосувала за будівництво лінії «Сан-Себастьян». Крім того, гадки не маю, чому ти називаєш її катастрофою.

– Тому що мексиканський уряд у будь-який момент готовий націоналізувати твою лінію.

– Брехня! – він готовий був от-от зірватися на крик. – Це ганебні плітки! Маючи надійні зв’язки в уряді, я…

– Джиме, не показуй свого страху, – презирливо мовила Даґні.

Він промовчав.

– Панікувати немає сенсу. Все, що ми можемо зробити, – це пом’якшити удар. Сорок мільйонів доларів – втрата, від якої ми не швидко оговтаємося. Але «Таґґарт Трансконтиненталь» подолав чимало чорних смуг. Я подбаю, щоб подужав і цю.

– Я відмовляюся, я категорично відмовляюся навіть обговорювати ймовірність націоналізації лінії «Сан-Себастьян»!