Розділ I Мелодія

– Ми не можемо ризикувати, – погодився машиніст. – Хай би хто був винен за цю зупинку, але якщо поїзд зараз рушить, винними зроблять нас. Тому ми не поїдемо, поки не діждемося наказу.

– А як наказу не буде?

– Рано чи пізно хтось таки з’явиться.

– І скільки ви збираєтеся чекати?

Машиніст стинув плечима:

– Хто такий Джон Ґолт?

– Він про те, – знову втрутився кондуктор, – що не варто ставити недоцільних запитань.

Вона глянула на семафор, перевела погляд на рейки, що губилися у темній, глухій далечіні:

– Рушайте обережно до наступного семафора. Якщо він справний, прямуйте до головної колії та зупиніться на першій же станції.

– Невже? І хто це мені наказує?

– Я.

– І хто ж ви така?

Виникла коротенька пауза, мить подиву від неочікуваного запитання, під час якої машиніст, придивившись до неї, встиг лише видихнути: «Матінко Божа!»

Вона відповіла; не ображено, а як людина, яка рідко чує такі запитання:

– Даґні Таґґарт.

– Матері його ковінька… – пробурчав кондуктор, і враз усі замовкли.

А вона непохитно і владно продовжила:

– Прямуйте до головної колії та спиніться на першій же відчиненій станції.

– Слухаюсь, міс Таґґарт.

– Мусите надолужити згаяний час. На це у вас є решта ночі. Треба, щоб «Комета» прийшла за розкладом.