Розділ I Мелодія

– Чому?

– Не знаю.

Озвався кондуктор:

– Навряд чи нас навмисне відправили на бічну колію, просто стрілка збилася, а цей ось, схоже, взагалі не працює, – він підняв голову до семафора. – Навряд чи сигнал зміниться. Думаю, він таки зламаний.

– То що ж ви тут робите?

– Чекаємо, поки сигнал зміниться.

Поки її роздратування переходило в гнів, кондуктор усміхнувся:

– Минулого тижня через чиюсь помилку поїзд на «Атлантік Саузерн» дві години простояв на запасній колії.

– Це – «Комета Таґґарт», – заперечила вона. – «Комета» ніколи не спізнювалась.

– Єдина на всю країну, – погодився машиніст.

– Завжди щось буває вперше, – зауважив кондуктор.

– Міс, ви просто нічогісінько не знаєте про залізницю, – долучився до розмови один із пасажирів. – В цих краях немає ні вартісної сигнальної системи, ні жодного путнього диспетчера.

Проігнорувавши його, знову звернулася до машиніста.

– Якщо семафор не працює, що ви збираєтеся робити?

Йому не подобався командний тон цієї пасажирки, і він не міг второпати, чому він у неї такий природній. На вигляд це була молода дівчина, лише рот і очі видавали, що їй уже за тридцять. Прямий погляд темно-сірих очей бентежив; вони ніби протинали наскрізь, відкидаючи вбік усе несуттєве. Обличчя здавалося йому знайомим, але ніяк не міг пригадати, де його бачив.

– Міс, я не збираюся підставляти голову під обух, – сказав він.

– Він про те, – пояснив кондуктор, – що наша робота – чекати наказу.

– Ваша робота – забезпечити рух поїзда.

– Але ж не на червоне світло. Якщо семафор каже стояти – ми спиняємося.

– Червоне світло, міс, вказує на небезпеку, – докинув пасажир.