Розділ «З неопублікованого 1934–1943»

Ходить на загальні роботи (місить глину, дере дранку і т. д.). Виробляє 150–200 %. По спеціальності його працювати не пускають. Не пускають його і в сільхоз, куди його, як агронома, хотіли взяти.

Єсть якийсь спеціальний наказ щодо нього з Москви.

Був він у н [43] ка лагеря, але той зустрів його неприхильно.

Гжицький в розпуці, але нічим йому допомогти ніхто не може… Живе він, бідолаха, в «шалмані», але й звідтам його витягти не можна, бо він не має ще постійної роботи. Боюсь я, щоб не пішов він кудись далі: на Воркуту!..

21. VIII.34. Був у КВО діловод Купче. Мерзенний тип. Його зняли і призначили завхозом нового клубу в робітничому городку. І там він проштрафився: переполовинив буфет, призначений для зльоту ударників. Мороз його на З місяці в ізолятор, разом із жінкою. У таких, як Купче, завжди єсть жінка. Його жінка теж із рецидивісток. Але таким «хлюстам» і в ізоляторі добре. Купче вже й там командує. Уже він бригадир і т. д. Живучі — аспиди!

Скандал з редактором газети «Вишка» Топорковим. «Вишка» — газета І промисла. Виявляється, що цей тип (редактор!) приставав до жінок з вимогами «натури» — «а то пропишу!». Яка гидота!

Посадили!

Взагалі щось із робітниками КВО (вихователі!) скандали…

То прокрадеться, то так, як Топорков, газету «редагує»…

22. VIII. Полетіла з лагеря одна паскудна пара — Доманських. Він — Доманський, вона — КорвинКруковська.

Він офіціально був юрисконсультом управління, а вона — відповідальний випусковий і коректор «Северного горняка».

Він — бувший в'язень (10 літ) по 586. Противний, слизький тип лакузи. Вона з відомої родини, але інтриганка, сплетниця, сволочбаба. Поженилися вони тут. Обидва в останній час були вже вільнонаймані — прикріплені до Північного краю. Сам він був і юрисконсультом, і співроб [44] для доручень при н [45] ку управління. Мали велику вагу. Такий у них був вигляд, що без них не може жити ні н [46] к Мороз, ні лагері, ні взагалі світ. І раптом — по сраці обох! Звільнено й направлено в Сиктивкар добувати строк прикріплення.

«Ничего не вечно под луной».

Ясно, що для них це «грім з ясного неба». Людям було так тут тепло, так затишно й твердо — і нате вам.

Єсть, між іншим, ціла тут категорія люду, так званих (я їх так прозвав) вічних лагерників, для яких лагер — друга батьківщина. Вони не здатні працювати на" волі, а тут, паразитуючи, плазуючи, тримаються й благоденствують. Доманські — з таких. Вихід з лагеря — для них трагедія.

Які життьові парадокси!

І чимало таких єсть.

Дивишся — молоді, здорові, відбули кару і просяться залишити їх на дальшу роботу в лагері.

Іноді рота роззявляєш від здивовання. Говорив якось із жінкоюлікарем. Вона дуже тяжко переживає лагері. Тут вона вже 4 роки. Ненавидить обстановку і своє становище. Заговорили про звільнення в зв'язку з 5літтям лагеря. І можете собі уявити:

— Куди я піду? — каже.