Розділ «Літературно мистецькі усмішки»

Із захопленням і з трепетом перечитано.

А вечорами ми, діти, бавилися в «червоної свитки», лякали всіх, бігали, хрюкали, аж поки було мати віником не намахає.

Коли ми, старші, попідростали, бабуся наша вже меншеньким казки розказувала, як свого часу й нам: про відьом, про лісовиків, про водяників, про домових.

Одного такого вечора я взяв книжку:

— Давайте, бабусю, я вам почитаю!

— Почитай!

Я почав читати «Зачароване місце».

Бабуся в страшних місцях хрестилася й проказувала:

— Свят, свят, свят!

— Бабусю, чого ви хреститесь? Такого не було! Це письменник вигадав!

— Якби не було, у книжках би не писали! — відповіла бабуся.

Бабуся ясно визначила Гоголя як великого реаліста: якби не було, не писав би!

Всім життям своїм і всією своєю творчістю Гоголь довів: якби не було, не писав би!

Так от з дитинства і до старості з Гоголем. Чи мав вплив Гоголь на мою творчість? Ну, а як ви гадаєте?

Хіба може письменник, кожний письменник, а тим паче такого жанру, як я, пройти повз творчість мого великого земляка, Миколи Васильовича Гоголя?

І читав, і вивчав, і кожного разу дивувався:

— Звідки бралося, з яких криниць, з яких джерел водограєм било чарівне гоголівське слово?

І Сорочинці на місці,— та ще які тепер Сорочинці! — і Диканька процвітає,— та ще яка тепер Диканька! — і в Миргороді вже давно калюжа висохла, і вже він не гоголівський Миргород, а чудесний радянський курорт, — а другого Гоголя нема!

Невже Микола Васильович увібрав у свій талантище увесь сміх, всі чари, всю красу, всі барви життя? Ні! Ні! Ні!

Миколи Гоголі не щороку народжуються, зачекайте, настане день, коли з'являться чарівні радянські «Вечори».