Розділ «ПРИМІТКИ»

Як видно з щоденникових записів Остапа Вишні 1934 p., він, письменник і журналіст величезного життєвого та творчого досвіду, вболівав за збереження в пам'яті наступних поколінь правди з історії освоєння цього краю. В нього, зокрема, є згадка про підготовку книги, яка б правдиво розповідала про людей та їхню працю в Ухті («. книга готова». її можна друкувати і… для остаточного її ухвалення слід скласти редакційну комісію з авторитетних осіб…» та ін. (запис у щоденнику від 2.VIII 1934 р.) Далі письменник висловлює докладніші розмірковування: «Недооцінюють всетаки друкованого слова.

Помруть усі, і не залишиться інтересних подробиць про те, як жили й працювали тут люди на первих порах заснування ухтинської промисловості

Архівний матеріал не збирається, люди роз'їздяться, губляться.

А все це можна було б збирати, систематизувати, а так й написати цікаві книжки про Ухту в період її «становлення» (там же).

Кількома днями пізніше письменник занотовує в щоденнику: «Треба їхати на II промисел, дописати лігпортрети інженерів Бутеніна, Расстреліна, Седорикина, Бочарова» (запис від 8.VIII 1934 р.)

«Літпортрети» згаданих осіб — Расстреліна й Бочарова — якраз і входять, окрім ряду не названих тут, до серії «Материалы к истории Ухтинской зкспедиции. 1934й год». Напевне, нариси (літпортрети), принаймні частина з них, мали друкуватися в газеті «Северный горняк» і, ймовірно, ввійти до книжки про Ухтпечтабір (підготовлена Остапом Вишнею разом з групою авторів, брошура матеріалів згадується в щоденнику в іншому місці). Та з виданням книжки чи брошури, як видно, нічого не вийшло. В запису від 11 серпня 1934 р. Остап Вишня занотовує: «Справа з 5літнім ювілеєм Ухтпечлага й досі не ясна. Але з усього видно, що нічого такого (не в останню чергу покладались надії на пільги, зменшення терміну заслання й т. д, — /. 3.) не буде, бо нічого не робиться в зв'язку з п'ятиріччям. Є чутки, що ювілей одкладається».

Повернувшись із заслання, Остап Вишня, наскільки це сьогодні відомо, не згадував про свої ухтинські нариси, принаймні в друкованих виступах. Нічого не знали про них тривалий час і українські читачі, шанувальники таланту гумориста й дослідники його творчості. Тим часом Міністерство внутрішніх справ Української РСР у 1967 р. отримало рукописи (автографи на машинописні тексти) Остапа Вишні під загальною назвою «Материалы к истории Ухтинской зкспедиции. 1934й год». Тут же, на заглавному листку, зазначено: «Остап Вишня — биографические очерки». Нижче зроблено «від руки», напис: «Справка. Получил зти 6 подшивок, 113 стр. записок О. Вишни 10 марта 1967 года. Нач. отдела УМЗ МООП Коми АССР Власов сообщил, что «никаких других рукописей Остапа Вишни в наших архивах не имеется». И что «личное дело по истечении срока хране ния уничтожено».

Все материалы переслать в Союз писателей УССР. И. Головченко (на той час міністр внутрішніх справ УРСР. — ІЗ.). 10.Ш. 67. г. Киев».

Зі Спілки письменників ці матеріали було передано до Музеюархіву літератури і мистецтва Української РСР, де до 1988 р. вони зберігались у спецфонді На сьогодні їх передано до відкритих фондів Музею.

До «Материалов…» входить трохи більше двох десятків самостійних нарисів — і біографічних, тобто про окремих людей, і історикокраєзнавчих, якот: «Воркута», «Промисел № II им. ОГПУ». Одні з них написані як стислі, обсягом 1,3–5 с, нариси (наприклад, «Бурмастер Зинченко»), другі — як докладніші, розгорнуті нарисовохудожні розповіді, обсягом 7—10 і більше сторінок (приміром, «Яков Моисеевич Мороз»).

Примітна особливість ухтинських нарисів Остапа Вишні — їхній утверджувальний пафос. Але це, звичайно, не дає жодних підстав сприймати їх як схвальне слово письменника про табірне життя. Автор бачив там злигодні людей, несправедливість, вияви негативних рис вдачі деяких осуджених і вільнонайманих і людські падіння, трагедії — це засвідчують чимало щирих, правдивих сторінок у щоденнику «Чиб'ю» та листя цього часу до дружини Варвари Олексіївни ГубенкоМаслюченко. Задум же нарисів (літпортретів, кажучи словами автора), писаних для друку, полягав у тому, щоб наголосити на кращих рисах людей за тяжких умов життя, їхню здатність і за таких умов залишатися справжніми людьми. Тут пропонується кілька зразків ухтинських нарисів Остапа Вишні

Воркута. Твір на Україні і, ймовірно, в Комі АРСР не друкувався. В Центральному державному архівімузеї літератури і мистецтва УРСР (далі — ЦДАМЛ) зберігається автограф — рукописний текст, обсягом 25 с. На останній, під текстом, — підпис: «Остап Вишня» — і дата написання: 4.VII.34. Над нею можна прочитати іншу, перекреслену олівцем дату — 25.VI.34. Напевне, перша дата позначає початок роботи над нарисом, а друга — її завершення.

Подається за автографом.

С. 357. Воркута — місто (з 1943 р.) в Комі АРСР, за Полярним колом. На початок 80х років мало 104 тис мешканців. Центр вуглевидобутку в Печорському вугільному басейні

Усу — річка на Півночі Комі АРСР, притока Печори.

Геолком — геологічний комітет, державна установа. Заснована в царський Росії в 1882 р., а в 1930 р. Геолком реорганізовано в ряд геологічних науководослідних інститутів.

С. 358. УстьУсу — поселення на р. Усу, біля впадання її в Печору.

Адзьва — річка, притока Усу.

Зиряни — застаріла назва народу комі, вживається в сполученні комізиряни.

С. 360. АдзьваВом — поселення на р. Адзьва, правій притоці р. Усу. С. 369. Обдорськ (до 1933 р.) — Салехард, місто, центр ЯмалоНенецького автономного округу.