Розділ ««МОЮ РОБОТУ РЕЦЕНЗУВАВ НАРОД!»»

Том 1. Усмішки, фейлетони, гуморески 1919-1925

— А що ти їстимеш, вайло чортове?

То наш прапращур їй:

— Зате в мене пісня перша після італійської!

І знову:

На вгороді вееерба рясна,

На вгороді верба рясна,—

Там стояла дівка крааасна.

З того й пішло… З того й причини» («Про продукційність праці у сільському господарстві та про те, як ту продукційність збільшити»).

Звичайно, ця гротескна картина аж ніяк не вичерпує всіх причин згаданого явища, але вона в яскравій образній формі висміює й вайлуватість, і лінь, і безтурботність багатьох наших земляків, які люблять вихвалятися тим, для досягання чого не вимагається їхніх особистих зусиль. Коли ж мова йде про конкретні здобутки, зокрема в економічній галузі, то тут уже не до ділової розмови, краще затягнути «На вгороді верба рясна», хоч на часі якраз не співати, а сумлінно працювати…

Чимало ранніх творів Остапа Вишні присвячено подоланню культурної відсталості пореволюційного села. Гуморист у дохідливій формі розповідає, до яких господарських втрат і просто житейських незручностей призводить така тяжка спадщина царизму, як неписьменність.

Змалювання анекдотичних побутових ситуацій у творах письменника не означає, що й сама проблема звужується до побутових потреб — вміння прочитати чи не прочитати листа, газету, книжку. В умовах гострої політичної боротьби, що розгорталася в 20і роки, неписьменний трудівник для молодої держави прирівнювався до втраченого бійця в часи громадянської війни. Підвищення освіти селянства ставало необхідною передумовою його економічного піднесення. «Треба добитись, — наголошував В. І. Ленін, — щоб уміння читати і писати служило підвищенню культури, щоб селянин дістав можливість застосувати це вміння читати і писати для поліпшення свого господарства і своєї держави» (Ленін В. І. Повне зібр. творів. — Т. 44.— С. 162). До того, хто ігнорував лікбез, зневажливо ставився до преси, не читав сільськогосподарської літератури, письменник звертався не з поблажливим жартом, а з гострим сатиричним словом.

Саме в творах цієї тематики автор особливо часто використовує, сказати б, своєрідні «веселі поради» (до речі, так через багато років назве книжку фейлетонів молодий гуморист Олег Чорногуз), які насправді містять у собі сатиричне викриття того, хто діє «нараяним» чином. Так, оповідач радить селянам дивитися на спеціальний журнал як на «юринду», бо в ньому все одно «брешуть», а з огляду на цупкий папір — використовувати часопис на… устілки. І то нічого, далі міркує оповідач, що восени нема чим податок сплатити, бо в полі пирій, садок гусінь об'їла, а корова й глечика молока не дає, «то нічого! Зате чоботи з устілками».

Підвищувати свою політичну свідомість гуморист рекомендує теж досить своєрідним і «економним» способом: «Так от коли ви хочете знати, що робиться, приміром, у Рурі, ви й одриваєте те місце, де написано: «Окупація Руру» та й скручуєте таку завтовшки, як істик, з кумового «дебелішого»… Викрешуєте вогню й засмалюєте… І всі відомості про Рур з димом і входять у вашу голову…» («Газета дуже велике діло»).

Чимало «корисних» порад знаходимо також у творах про радянське будівництво на селі. На Україні якраз проводилася чистка апарату сільрад, і письменник дуже влучно розкривав практику діяльності тих, кого слід було «вичистити» в першу чергу. В його фейлетонах безліч яскравих портретів таких «діячів»: один з них перед чисткою веде «роз'яснювальну роботу» з допомогою погроз і шантажу, другий безпробудно пиячить, а для розваги після кожного такого «засідання» провадить салют десятьма пострілами, ще інший розглядає на виконкомі питання про незлагоди з власною дружиною і підписує спеціальну ухвалу. Зрозуміло, що така практика здійснення демократичних установлень потребувала ділових рекомендацій, і сатирик не примушував читача довго чекати. «Рекомендації» та «мудрі поради» сипалися, як із рогу достатку. Ось, виявляється, як слід виступати перед виборцями, щоб забезпечити одностайну позитивну думку про голову сільради: «Когда какойнибудь ворог Совєтської власті заявить, що я показав у податкових списках у церковного титаря Конона Свиридовича Жеребченка замість двадцяти п'яти десятин тільки п'ять і взяв за це тридцять пудів пшениці, то пуськай знає єтот ворог Совєтської влади, що я взяв тільки двадцять пудів (десяти, сволоч, не додав), і за такоє лжесвідительство у його з невиясненої причини згорить хата разом із клунею» («Про чистку апарату на селі»).

Подібні випадки траплялися передусім через низьку політичну активність селян, байдужість до громадських справ: «— Тітко, а чого ви не на виборах?

— Не бачила я ваших виборів? Та хай вони вам розпадуться! Тут ось до церкви ніколи вискочити, а він зі своїми виборами розносився!»

А в результаті — й наслідки такої «активності»: «— Неееправильно! Хто їх вибирав? Товаришу редакторе! Неправильно! Хто їх вибирав? Що то за Рада? Ряаатуйте!»

Пишучи про пореволюційну дійсність, Остап Вишня бачив не лише відсталість, він сягав думками в майбутнє, віриз у велику будівничу спроможність села, закликав читача душею прихилитися до цього невичерпного джерела достатку й людських талантів:

«За можливості необмежені любіть село… З нього піде! Все з нього піде!

Воно ще спить! Солодко спить, і на ниві порпаючись, і за телям летячи!

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Том 1. Усмішки, фейлетони, гуморески 1919-1925 » автора Вишня Остап на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „«МОЮ РОБОТУ РЕЦЕНЗУВАВ НАРОД!»“ на сторінці 6. Приємного читання.