Розділ «Усмішки театральні»

Том 1. Усмішки, фейлетони, гуморески 1919-1925


«ДЕВ'ЯНОСТО СІМ» (Укрдерждрама)


«Єрої революції…»

Як Матвій Копистка, Серьога Смик, Іван С т оножка, Васько, його синаш, та ще 93 незаможники за 70 верстов од города революцію робили, як «проокацію» викривали, як ревкоми закладали, як із страшним голодом боролися, як і від «проокації» та з голоду гинули, як по п'ять день трупами по хатах валялися, як «контакту» держалися, щоб за Совєцькую власть, бо Совєцька власть — «не панська, і не царська, і не ваша — куркульська, а наша власть — незаможницька»…

Про отаких «єроїв революції» розповів нам у своїй п'єсі «97» молодий драматург — гартованець Микола Куліш, а франківці на кону Державного драматичного театру нам її показують…

…От вона, справжня, житня, з макухою й з кураєм революція… Отака революція, жива, як мать сира земля, правдива, не з отих п'єс та оповідань отих, — простіть мені на цім слові! — драматургів та письменників, що ото обов'язково в пролозі «Інтернаціонал» і в епілозі аж два «Інтернаціонали», а посередині на цілих п'ять дій отакееенний пшик «пролетарської ідеології»…

Тут не гонитва за «революційним» словом, не вишукування «червоного» нутра, а тут шматки життя часу нашого, без фарб, без «революційних» слів, бо в ньому, в житті отому, в боротьбі отій, більше фарб, більше «червоного», як у найкращій промові найкращого агітатора…

Тут є й «Інтернаціонал», тут є й агітація, але вони там, де їм треба бути, їх не вхвачено за ошийок й не пристукано молотком на те місце, де авторові хочеться…

— Ти хочеш чортів усіх поперелякувати?! Так ти їм «Інтернаціонала» заспівай…

От куди Копистка «Інтернаціонала» прип'яз, бо вій вірить, той дядько Матвій, що «Інтернаціоналом» він найстрашнішого в затурканій уяві селянській ворога — чорта, — і того він «Інтернаціоналом» поборе!

Він, «єрой революції», не кричить красивих слів про «ліквідацію неписьменності», він просто каже:

— Слід, їдрі його мать, на старості літ грамоти вчитись!..

І це переконує! Тут оте саме «їдрі» не для цьвохкання по ваших ніжних барабанах, тут не «оригінальничання», а тут воно вилітає з тяжким подихом з напівголодного людського тіла, «смаженою ґавою» підживленого…

Тут революція… Бо тут боротьба… Страшна, завзята, запекла боротьба голодного з ситим. І боротьба свідома, бо як же ж ти не боротимешся з отим «гадом смердючим», як же ж ти примиришся з Гирями та Годованими, коли:

— Слухайте! Я скажу! Я скажу всім панам, усім буржуям, усьому світові: шапку скиньте перед дідом Юхимом! Дід Юхим сто три роки на панів працював! Скільки він риби виловив, скільки він солі видобув, скільки він овець випас! А чи хоч крихітка з того дідові дісталася?!

Ось через що боротьба, ось через що боляче, коли свій брат, незаможник, секретар «совєту» Панько на Гириних конях, із Гириною Лизькою до церкви вінчатися їде… Ось через що:

— Мать його в пуп!

Інакше не може бути… Ніякі тиради про злочин Паньків, про зраду Панькову не виявлять тої люті, того болю, жалю того безкрайого за своїм братомнезаможником, що революцію проміняв на галушки, на сало, на коні, на пухкі стегна Гириної Лизьки, як оте «мать його»…

Та до кого пішов Панько?! До Гирі?! До того самого Гирі, що щовечора б'є поклони, що щовечора навколішках господа бога благає:

— Припини, господи, революцію. Ти, що Іовові многострадальному все добро повернув, хіба ж ти, всемогущий, не вернеш мені того, що забрали незаможники?!

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Том 1. Усмішки, фейлетони, гуморески 1919-1925 » автора Вишня Остап на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Усмішки театральні“ на сторінці 1. Приємного читання.