Розділ XXX

У Заплона була досить дурна міна.

— Я?.. Причаївся?..

— Що, власне, ви тут робите?

— Нічого. Гуляю собі. А ви? — спитав він нахабно.

— Теж гуляю, — процідив я, допитливо дивлячись на нього.

Заплон якось неприємно засміявся.

— Ну то… ну то бажаю вам успіху… — моргнув він лукаво.

Те, що тут з'явився Заплон, здалося мені дуже підозрілим. Я вирішив не спускати його з ока. Оглядаючись назад, я повернув до фотографії. Заплон уже не ховався, ходив туди й назад по тротуару. Я глянув на годинник. Минуло вже майже півгодини, як Галінка пішла. Я почав хвилюватись, але почекав ще п'ять хвилин. Потім зайшов усередину. Двері були відчинені, але в кімнаті не було нікого. Відхилив завісу — порожньо. Мене пройняла неприємна дрож. Я зрозумів: тут діється щось недобре. Згадав, як боялася Галінка, як дивно поводився Заплон. І мені стало страшно.

Галінка казала, що вони підуть в архів, униз. Це, мабуть, у якийсь погріб. Я розглядався довкола по всіх кутках, але ніяких сходів униз тут не було.

Тоді я шарпнув другі двері. Вони були замкнуті. Постукав. Ніхто не відповів.

— Галінко! — гукнув я.

Німа тиша. На лобі в мене виступив холодний піт. Серце, як той молот, гупало в грудях. Не довго думаючи, я розігнався і вдарив у двері. Надто слабко! Вдарив дужче. Двері затріщали. Замок лишився на місці, але середина дверей вилетіла. На щастя, вона була з фанери. Я проліз крізь дірку і опинився в якійсь темній комірчині, де все повітря було насичене густим запахом хімікалій.

— Галінко! — крикнув я ще раз.

У відповідь знову тиша. Тремтячою рукою намацавши біля дверей вимикач, я. засвітив світло. Нервово оглядівся. І тут не було ніяких сходів у погріб, зате я побачив таке, від чого аж кров у жилах застигла. В кутку лежав нерухомо якийсь бородатий чоловік. Я кинувся до нього. Живий! Груди ледве піднімалися від слабкого дихання. На потилиці — велика кривава рана від удару чимсь тупим. Я обшукав його. У портфелі, який був при ньому, знайшов кілька десятків злотих і паспорт на ім'я Протасюка.

Приголомшений, я ще раз оглянувся навколо. Тільки тепер я помітив, що в приміщенні панувало безладдя. Шафи були відчинені, шухляди повитягувані, сейф відкритий.

Похмурі думки охопили мене. Засада! Викрали Галінку! Вкрали негативи!

Я вискочив у коридор, звідти — на подвір'я. Пробіг ще якийсь коридор і опинився на вулиці. Хотів кричати, але стримався, приголомшений: на вулиці зовсім спокійно, нічого тут не сталося.

Якась перекупка нерухомо сиділа біля кошиків із салатом, морквою і редискою. Поруч мовчки гралася з лялькою дитина. Далі виднілися великі яскраві парасолі над столиками біля маленької кондитерської.

І мені здалося, що сцена, яку я щойно бачив, — це тільки сон.

Раптом я побачив Заплона. Він стояв на розі вулиці боком до мене і курив цигарку. Я підбіг, схопив його за плече і крикнув: