Розділ XXX

— Де чорт сам не може, туди він пошле жінку. Спробуєш приручити Протасюка. Звичайно, під моїм захистом.

Я швидко вивів машину.

— Якщо капітан питатиме про мене — я в Пясечному, у фотографа Протасюка, в невідкладній справі, — сказав я нашому співробітникові, який вартував біля брами.

Фотографія Протасюка містилася на базарі. Я зупинив машину на сусідній вулиці.

— Ну так що, Павле? — спитала задихана Галінка, коли ми опинилися перед дверима фотографії.

— Нічого, заходь.

— Ти підождеш мене тут?

— Ну звичайно.

— А якщо він упиратиметься, ти допоможеш?

Я кивнув головою.

— Тепер усе вирішиться, — сказала дівчина, ковтаючи слину. — Але, знаєш, я хвилююсь. Я не знала, що це так збуджує.

Вона швидко поцілувала мене і зникла за дверима.

Я з нетерпінням чекав, розглядаючи виставлені фотознімки набундючених молодих після шлюбу і товстих, вгодованих малюків. Крізь шибку мені було видно, як Галінка розмовляла з фотографом. За хвилину вона прочинила двері і висунула голівку. Серце в мене закалатало від нетерпіння.

— Павле, ти тут?

— Ну, що там? Є?

— Є!.. — збуджено шепнула Галінка. — Зараз підемо вниз, — там архів, — май терпіння почекати хвилин п'ятнадцять.

Час тягнувся страшенно довго. Спочатку я прогулювався по вулиці, потім підійшов до кіоска купити цигарок.

Повернувшись, я з подивом помітив машину професора Касіци, яка не поспішаючи повертала в бічну вулицю.

Моє здивування зросло ще більше, коли я побачив Заплона. Узрівши мене, він подався назад і явно сховався за стовпом для оголошень.

— Чому ви причаїлися, докторе?