Розділ XXIII

— Нічого не казав… Я… я тільки думала, що він годує шпаків.

— Чекай-но, це дуже цікаво. Ти матимеш велику коробку цукерок, тільки розкажи нам усе по порядку. Та як це було?

— Це було так. Хлопці почали обливатися водою…

— Як, після свята?

— Так, пане. Вони як почнуть, то обливаються цілий тиждень. Ще більше, ніж на свято. А цього року пан доктор Заплон дав Томекові водяний пістолет, і хлопці обливалися, як божевільні.. Я зовсім не могла вийти з дому, а коли нарешті вийшла, то вони ганялися за мною по всьому саду. От після обіду ми прийшли сюди з дівчатами і влаштували табір. Взяли собі ляльки і гралися, немовби ми втекли з своїми дітьми в пущу, рятуючись від дикунів. А для безпеки ми вартували по черзі біля стежки. І от, вартуючи, я й побачила, як пан доктор Йонаш годував шпаків.

— Тобто вдавав, що годує.

— Так, вдавав, що годує шпаків. Але тоді я думала, що він справді годує, бо добре не бачила. Зрештою, пан доктор так і сказав пані докторці.

— Пані Протоклицькій?

— Так.

— Коли?

— Ну, тоді, біля шпаківні.

— То вони приходили разом?

— Ні, я вам поясню. Пан доктор Йонаш витер руки і хотів уже йти, коли з другого боку алеї підійшла пані докторка і сказала: «О, яка зустріч! — Тереза талановито наслідувала Протоклицьку. — Що тут робить таємничий жнець?»

— Як? — здивувався Журка. — Таємничий жнець?

— Таємничий жнець. Так і сказала. Я добре запам'ятала, бо це щось дивне.

— Може, таємничий Джемс? — втрутився Трепка.

— Ні, не таємничий дженсь, це ж нічого не означає, — засміялася Тереза. — Вона виразно сказала, таємничий жнець.

— Ну гаразд, гаразд, — почав хвилюватися Журка. — І що ж далі?

— Отже, сказала: «Що тут робить таємничий жнець? Вибирає з гнізда пташині яйця? Ой, як негарно! Бридкий хлопець!» — і погрозила йому пальцем. А пан доктор Йонаш сказав. «Я годував шпака». Обоє розсміялись і пішли алеєю, тримаючись за руки.

Надзвичайно здивовані, ми переглянулись.