— Злочинці завжди припускаються якоїсь помилки, — відповів Журка. — Якби вони не робили помилки, то й не потрапляли б до наших рук. Обмежений практицизм погубив вас, Мацьошек. Пані Мацьошекова, дайте чоловікові чисту білизну.
Мацьошекова якусь мить дивилася на нас, мов божевільна, а потім з криком кинулася до Журки.
— Пане поручику, він невинний. Невинна людина, пане! Я скажу вам усю правду, пане поручику, тільки відпустіть чоловіка!
— Будь ласка, говоріть, — мовив Журка.
— Я скажу вам правду. Це я знайшла ту річ на столі в пекарні. Я підсипала квочку і щоранку ходжу в пекарню годувати її. У вівторок заходжу, дивлюсь, а на столі лежать якісь папірці в жовтій обкладинці. А я знала, що ви розпитували, чи не бачив хто у покійного пана професора таких папірців. Я так і обімліла. Глянула, а тут і ви саме йдете алеєю. «Боже мій, — думаю собі, — не інакше, як до мене». З того страху, пане, я все кинула в піч і підпалила. Обкладинка не загорялася, то я кинула її в теплицю.
Потім, як ви прийшли, я хотіла прибрати її, але обкладинки вже не було. Думаю — то мій старий узяв. Питаю: «Ти взяв?» — «Узяв», каже. «Нащо вона тобі?» — «Зробив устілки для чобіт». — «Дурний ти, — кажу. — Чи тобі розум відняло, це ж робота покійного Містраля. Зараз же викинь усе». Він злякався і пішов, щоб викинути. Але це такий недотепа, — у топку вкинув! А я ж йому казала, що воно не горить. Ух! — погрозила вона чоловікові.
— Ходімо з нами до пекарні! — наказав Журка.
У пекарні ми знайшли купку попелу з паперу доброго сорту, клапті обгорілих аркушиків.
— Так, це той рукопис, — промовив я.
— Темнота! — заревів Журка. — Навіщо ви це зробили? Треба ж було з усім прийти до нас і розповісти щиро, що трапилося.
— Хіба ж би ви повірили!.. — Мацьошекова витерла очі.
* * *
Від брами до нас, тримаючи в руці заклеєний сургучем пакет, поспішав командир взводу Драбек.
Журка швидко розірвав пакет і переглянув лист.
— Ну, звичайно. Безумовно, ціаністий калій.
— У паперовій салфетці?
— Всюди. В собачих трупах, у салфетці, в пудрениці Протоклицької.
— В пудрениці Протоклицької? — скрикнув я. — Іполите, чи ми не підходимо, часом, до фіналу? Пальці на скляній баночці з піаністам калієм… Отрута в пудрениці… Образа доктора Протоклицької на Містраля… може, навіть ненависть, — міркував я вголос.
— Помста відхиленої жінки, — стомлено додав Журка.
— Смієшся?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Пристань Ескулапа» автора Нізюрській Едмунд на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ XXII“ на сторінці 4. Приємного читання.
TextBook