Розділ X

— Нам дуже прикро, але мусимо задати вам кілька запитань. Учора ввечері ви ходили до хворої?

— Так, у мене тут є одна знайома пацієнтка з досить цікавим перебігом лейкопенії і ускладненнями на серце. Мені подзвонили, що їй раптом стало гірше.

— Як прізвище пацієнтки?

— Пані Жураковська. Ви хочете перевірити? Марна справа.

— Чому?

— Її вже немає. Виїхала.

— Як це?

— Хтось нахабно пожартував зі мною. Коли я прийшов до хворої, всі домочадці були дуже здивовані. Мені сказали, що ніхто не дзвонив і що пані Жураковська вже три дні як поїхала до родичів у Щавницю.

Ми з Журкою переглянулись.

— Неприємний випадок, — обізвався Трепка.

— Нахабство, — бурмотів Касіца. — Хуліганська витівка… Я поспішав як божевільний…

— І, незважаючи на це, пішли пішки, — невинно зауважив Трепка. — Хоча… хоча, наскільки мені відомо, ваш новий автомобіль в порядку. Чому ж це так?

Вражений Касіца деякий час мовчав. Запитання явно збило його з пантелику.

— Не знаю… Справді, не знаю, — видавив професор, — чому не подумав про машину… Досі якось не можу звикнутися з тим, що в мене є автомашина… Стільки років ходив пішки.

— Розумію, — співчутливо посміхнувся Трепка.

Настала хвилина ніякової мовчанки. Ми відчували, що Касіца хоче ще щось сказати.

— Я хотів повідомити, — обізвався він нарешті, — що мушу поїхати на кілька годин у Варшаву. Ви не заперечуєте?

— Звичайно, ні… — відповів Журка. Але коли ми залишилися самі, додав: — Підозріла історія з цим Касіцою. Встановимо нагляд за ним.

Поручик глянув на годинник і пішов дати відповідне розпорядження. Незабаром повернувся.

— Ну, виходить, залишився нам тільки Заплон. З ним теж щось не все ясно.