Розділ X

— Ні… Я повернулася раніше. Мацьошекова сказала, що заварить каву в пекарні, бо на кухні плита вже не горить.

— Але в вестибюль ви, здається, ввійшли разом з Мацьошековою?

— Ми ввійшли одночасно, але не разом. Це трохи різні речі.

— То що ж ви робили перед тим як зайти до вестибюля?

— Я була в своїй кімнаті. Коли вам цього мало, то можу ще додати, що я поправляла зачіску.

— Так, — промимрив Журка, заглядаючи в записи, — потім о десятій годині п'ять хвилин ви зійшли вниз. Цього разу ви теж заглядали на кухню?

— Ні, навіщо? — здивовано відповіла Протоклицька. — Я пішла прийняла ванну, а потім лягла спати.

— О котрій годині це було?

— Пів на одинадцяту.

— Може, ви когось помітили у вестибюлі?

— Ні, нікого.

Мацьошек сидів навпочіпки біля Рези і годував цю огидну тварину якимсь підозрілим варивом з тіста. Побачивши мундир Журки, він підвівся і виструнчився.

— Закінчуйте свою справу, — сказав Журка, який завжди поблажливо ставився до людей, що виконували службові обов'язки.

— Чим ви годуєте собаку? — поцікавився я.

— Даю спеціальну їжу. Сам готую, — відповів Мацьошек. — Тільки тоді я спокійний. Собаку, який у мене був раніше, отруїли.

— Ви заявили про це в міліцію?

— Е, пане, у міліції багато інших справ, які треба розв'язувати.

Ми зайшли в прохідну будку.

— Пане Мацьошек, а чи не може хтось залізти в сад через мур? — запитав Журка.

— Якщо ніхто не допоможе зсередини, то нічого не вийде, — впевнено відповів Мацьошек. — Пан Міхал з колегами робив одного разу спробу, але безуспішно.