Сказати було легше, ніж зробити. Пісок не хотів відпускати Павлиша і тягнув його вниз, у глибину, дно було слизьким і ненадійним. Але Павлиш все-таки зробив крок угору по схилу ями і, зробивши його, зрозумів, що він з біса втомився. Особливо заважав тягар драгви. Чомусь уявився водолаз, що поволі йде у глибині…
— Стійте! — вигукнув Павлиш. — Ми здогадалися.
За хвилину права рука пробилася крізь пісок і намацала кнопку подачі повітря. Павлиш витиснув її повністю і не відпускав, поки повітря, що здавлювало горло, загрожувало вичавити з орбіт очі, зупиняло серце, не наповнило скафандр настільки, що наступний крок угору дався значно легше…
Павлиш відпустив кнопку подачі повітря лише тоді, коли виліз до пояса з сипучого піску і, стерши вільною рукою бруд із шолома, побачив вогник. Той горів.
4
Павлиш довго сидів на березі, випроставши ноги і дозволяючи хвилям накочуватися на них. Він посміхався, не міг не посміхатися, і кілька разів піднімав руки, щоб переконатися, як легко і вільно живеться на повітрі.
Река текла в море, так само спокійно, як і раніше, і абсолютно неможливо було вгадати місце недавнього ув’язнення. Пісок розгладився, змирився з втратою бранця — чекав на нові жертви.
Але головне завдання так і не було вирішене. Ріка перегороджувала дорогу, і річку слід було перейти, щоб продовжити шлях по рівному березі, що починався знову в якихось ста метрах від Павлиша.
Відсапавшись, Павлиш підвівся і пішов по піску до кущів. Черепашки хрустіли під черевиками, і шурхоти попереду, тріск гілок, писк наближалися, ставали все виразнішими. Павлиш зупинився, пригадав, що в пістолет міг набитися пісок. Витягнув, провів рукою по дулі. Дуло було чисте.
Павлиш ішов, тримаючись подалі від щебіткої, мирної з вигляду річки, піднявся на невисокий горб і зупинився перед стіною кущів. Кущі простягнули назустріч колючки і сухі галузи, вони стояли тісно, немов воїни, що зустрічали ворога. Павлиш спробував розсунути кущі, але гілки чіплялися колючками одна за одну, довелося пошкодувати, що не одяг рукавичок.
Промарудившись декілька хвилин біля стіни кущів, марно намагаючись відшукати в них лазівку, Павлиш з відчаю різонув по ним променем пістолета. Промінь прорізав у чагарнику вузьку шпару, піднявся білий стовп диму, і кущі насторожено затихли. Павлиш увімкнув шоломовий ліхтар і побачив, як чагарник — єдине ціле — заліковував рану, як тягнулися через шпару пальці гілок, кігті колючок, обсипалося на землю мертве ломаччя і на його місці виростали свіжі пагони.
Промінь ліхтаря привабив потвор, і Павлиш уперше побачив, як вилітають вони з чагарника, крізь отвори, що виникали в непроникній стіні і зникали знов, немов зачинялися двері.
Павлиш вимкнув ліхтар і відступив, відмахуючись від потвор, які стукали прозорими крилами по шолому і заглядали в очі.
Він повернувся до берега. Прямий шлях через річку не годився. Крізь кущі не пробитися і не дістатися до такого місця вище за течією, де немає сипучих пісків. Повертатися не можна. Залишався третій шлях — по морському дну. Він не обіцяв задоволень, але вибору не було. Павлиш ступив у воду.
Дно знижувалося полого, хвилі стукали по ногах, відштовхували до берега і ледь світилися, окреслюючи силует будь-якого предмета, що потрапив у воду. Павлиш поволі переступав по твердому дну, намагаючись триматися біля краю дельти. Незабаром довелося зайти по груди, рухи стали плавними і незугарними, немов уві сні. Кроків за п’ятдесят від берега дно несподівано втекло з-під ніг, і Павлиш був вимушений зануритися у воду з головою. Плисти він не міг — скафандр важкий, хоча, на жаль, не настільки, щоб підошви надійно припечатувалися до дна. При кожному кроці Павлиш втрачав рівновагу, його тягнуло догори і, як на зло, не вдавалося намацати черевиками жодного каменя, щоб узяти його в руку, збільшити свою вагу.
Фосфоресціююча живність пирскала в боки від незграбної людини. Під водою було зовсім темно, і Павлиш увімкнув ліхтар, щоб не збитися з дороги. Праворуч був піщаний укіс, що йшов угору, — край дельти, ліворуч дно опускалося приступками. Течія річки відчувалася тут виразно — води тиснули в бік, гнали у глибину, і видно було, як по дну пересувалися цівки піску, що відносилися течією.
Спустившись ще глибше, Павлиш потрапив у джунглі водоростей, м’яких і податливих. Ніхто не заважав Павлишу йти по дну моря, ніхто не зустрівся йому, але це не вселяло спокою, тому що Павлиш не міг звільнитися од відчуття, що за ним стежать, намагаються вгадати, наскільки він сильний і небезпечний…
Морда дивилася на нього з водоростей єдиним вузьким оком. Світло шоломового ліхтаря відбилося в оці, і око ще більш звузилося, силкуючись, певно, розібрати, що ж ховається за плямою світла.
Павлиш завмер і від різкої зупинки втратив рівновагу, течія підхопила його, здійняла і повалила вперед, до морди. Павлиш змахнув руками, щоб утриматися на місці, і задер голову, побоюючись загубити морду з променя світла. Він був безпорадний і навіть не міг дістати пістолета, оскільки для цього спочатку треба було повернути руки до тіла.
Око заплющилося, на його місці з’явився роззявлена паща, всіяна голками. Павлиш чудово міг би уміститися в пащі, і він миттєво добудував в уяві відповідне тіло і хвіст зі шпичаками на кінці. Морда закрила рот і знов розплющила око. Морда, можливо, було вражене дивною поведінкою прибульця — ледь торкаючись кінцівками дна, прибулець поводив у воді руками, хитався, повертався і при цьому наближався до морди.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Оповідання» автора Баличов Кір на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ХАТИНКА“ на сторінці 5. Приємного читання.