Розділ «ВАЖКА ДИТИНА»

Саме буденне слово «від’їжджає» вразило мене своєю остаточністю.

Я розбудила лісника, вимолила у нього робочий флаєр і полетіла додому.

Можливо, якби я здогадалася прямо рвонути на космодром, я б устигла.

Удома нікого не було. Тільки записка від Кера. Вона була наговорена на машинку, і літери були правильні, байдужі: «Я повернуся».

І все. Тоді я кинулася до відеофону, набрала інформацію. Там мені сказали, що особливий рейс відходить через шість хвилин. І під’єднати мене до нього вже не можуть.

І тоді ще я могла б устигнути. Як виявилось, рейс усе-таки затримався, майже на півгодини, а мій запасний пузир домчав би мене до космодрому швидше. Але я, мов остання дурепа, кинулася на канапу і розревілася. Я була страшенно кривдна на життя, на себе, на батька, який не попередив, на Кера, який не знайшов мене. Тоді я не знала, що виліт затримався саме через нього, тому що він обнишпорив усі притоки Оки і повернувся ледь живий, що його мало не силою затягнули в корабель його співвітчизники. Тому що там усе вирішували хвилини: корабель, що йшов до їх системи, належав не Землі, треба було на планетарному судні викинути їх на орбіту Плутона, щоб перехопити зоряний корабель. І дізналися про це надто пізно, тому що інформація, отримана про планету Кера, прийшла на Землю з оказією і не відразу розібралися, що до чого.

Наревівшись, я піднялася до Кера в кімнату. Там усе залишилося на своїх місцях. Він нічого не став брати з собою. Окрім трьох дитячих книжок. А відмовитися від польоту він теж не міг. У кожного є свій дім.

З російської переклав Віталій Геник

Перекладено за виданням: БУЛЫЧЕВ К. Люди как люди. — М.: Молодая гвардия, 1975. — 288 с. — (Б-ка советской фантастики).