Розділ «ВАЖКА ДИТИНА»

— А ви коли-небудь бачили крилатиків?

— Кого? — питає Ірина, моя подруга.

— Крилатиків. Знаєте, кілька років тому їх знайшли в космосі і потім на Землю привезли?

Я нащурила вуха, здогадавшись, про що мова. Правда, я ніколи раніше не чула, щоб їх так називали. Ну гаразд, що робити, треба ж якусь їм мати назву.

— Знаю, бачила, — каже Ірина байдужим голосом.

Вона людина стримана і не стала пояснювати їм, що з одним із крилатиків, з Кером, вона навіть чудово знайома.

— Ось, а я не бачив, — каже той, що приїхав. — І мало конфуз не вийшов. Ми зараз, години тому півтори, йшли по річці, раптом просто з-за хмар вигулькує величезний птах…

— Швидше кажан, — поправив його інший голос.

— Ну, кажан. І просто на нас. Добре ще, що ми не мисливці і немає у нас нічого з собою.

Я підхопилася. Щось трапилося. Кер шукає мене.

— Катеринко, — покликала мене Іра, — ти чула?

— Я візьму байдарку, — сказала я.

— Гаразд, звичайно.

Я шукала в темряві весла. Сергій підійшов до мене і допоміг знести байдарку у воду.

— Я поїду з тобою? — запитав він.

— Ні, — сказала я. — Мені самій швидше.

— Ти помиляєшся, — сказав Сергій. — Ми будемо гребти удвох.

Я більше не стала сперечатися.

— А він покружляв над нами і полетів далі, — долинув до мене голос.

До селища ми дісталися лише до третьої години ночі. У селищі на пошті лежала телеграма від батька: «Прилітай негайно. Кер від’їжджає».