Розділ «ОСВЯЧЕННЯ ХРАМУ АНАНДА»

Це російський фізик. Фізики свою справу зробили, їм залишається лише чекати і хвилюватися разом з нами.

— Це наш спільний день, — відповідаю я. — І насамперед день Сильвії.

Сильвія сидить біля дальньої від екрану стіни, на гострих колінах — блокнот. Вона посміхається мені вдячно і боязко. Не бійся, мишеня, тебе ніхто не вижене. Сьогодні й справді наш день. Ми з Сильвією єдині поки фахівці, на яких працюватиме екран. Решта його проектували, розраховували, вмонтовували, настроювали і знову настроювали. Ми дивитимемося. Сильвія — антрополог. Я — історик.

— Жарко, професоре? — запитав Тайк.

Тайк сидів навпочіпки перед розкритою панеллю пульта управління.

— Хоч кватирку відчиняй, — сказав російський фізик. — У космос.

— Застудишся, — сказав капітан. — Сьогодні ваш день, професоре. Якщо фізики нас не обдурили.

Капітан всівся у крісло перед самим екраном, великим, на всю стіну, чорним і тому бездонно глибоким.

Російський фізик дістав з кишені мініатюрні шахи, але не втримав у руці, коробочка відкрилася, і фігурки віялом, немов горобці, що рятуються від шуліки, розлетілися по лабораторії.

— П’ятнадцять хвилин, — сказав Річард Темпест.

Всі навколо були спокійні, може, навіть надмірно спокійні. Безшумно, ковзанярами, в лабораторію в’їжджали техніки, чаклували біля пульта, перемовлялися тихо, коротко і переважно незрозуміло. Помалу лабораторія заповнювалася глядачами. Стало тісно. Хтось із молоді зняв черевики і влаштувався на стіні, під стелею, повиснувши на скобі.

— Сідайте сюди, ближче, — сказав капітан. — А де Сильвія?

Парасваті поступився мені місцем. Стиснувши в долонях бильця, я відчув себе упевненіше.

— Я все ж не вірю, — сказала Сильвія, дивлячись на Тайка; Тайк схилився до мікрофона, диктував на місток якісь цифри.

Тайк випростався, оглянув нас, немов полководець перед битвою, подивився на екран і сказав:

— Світло.

— Хай буде світло, — прошепотів фізик, який так і не зібрав шахів.

Лампи в лабораторії померкли, і яскравішими стали різноколірні індикатори на пульті.

— Починайте, — сказали з містка.

На чорному еліпсі екрана виникла світна хмара, вона зародилася в глибині його, розгорялася і наближалася, розповсюджуючись до його меж, і по ньому пробігали зелені іскри. Так тривало хвилину, а потім екран раптово став блакитним, і в нижній частині його проявилися руді і білі плями, немов зображення, народжене в ньому, було не у фокусі.