«Я сказав: Ви — боги, і сини Всевишнього — всі ви.
Але ви помрете, як люди, і згинете, як будь-який князь.
Постань, Боже, суди землю; бо Ти успадковуєш усі народи…»
* * *
І снився мені дивний сон, благовісний, несповідимий.
Спочатку була темрява, ніч та глухота. Тоді нізвідки зринуло світло, золотавим вибухом, чарівною зявою сяйнуло в очі.
І розполонилося неозоре море. Грізні хвилі наштовхувались одна на одну, цілуючись, зливаючись білими язиками. Над ними синіла глибока твердь, кошлатися хмаровинням, сповнювала мене по вінця, здаючись знайомою.
Зненацька вода збурилася, стала сторчма, а тоді розійшлася й уздрів я суходіл. Заколосились зеленаві пагони, пахкі квіти й дерева стреміли вгору. Мій дім народжувався наново.
Зблиснуло сонце далеким палом, щербатий місяць підморгнув юним оком, а незримий ратай мандрував поволі барвінковим небом, сіючи зерна зірок. Вони жевріли вогняними сферами, канарковими сонцями. Для когось іншого.
І знову забуркотіло море, заграло хвилями. У прозорій воді метушилися риби, гуртуючись у косяки, та розсікали зябрами й плавниками солону гладінь. На землі цвірчали комахи, скреготіли цупкими крильцями, шурхотіли в хащах плазуни, тьохкали птахи, ревіли олені, вили вовки. Вирувало життя.
Я сіпнувся та розімкнув повіки. Навколо панували жовто-зелені трави, гнучкі билини ніжили щоку.
Я не знав, як потрапив сюди, звідки родом. І яке моє ім’я.
Потягнувся, щоби розігріти скам’янілі, затерплі м’язи. Випростав руку, пальці — тонкі та сильні. Направду, я не відав, як звуться ці п’ять відростків, ці п’ять гілок, як у дерева, і нарік їх пальцями.
Хутко схопився. Огрійливий вітер пестив чоло. Не докучав холод, не гнітила спека. Мені було добре.
Подивився долі на своє тіло. Плечі, живіт, ноги — міцні та зграбні. Темні стебла волосся повивають шкіру, наче трава.
Я озирнувся. Довкола широчів зелений степ, пашів землею та вогким жаром. Де-не-де видніли багряні маківки квітів із чорними цятками.
— Нарікаю вас маками! — вигукнув я та зареготався.
— Не кричи! Ти мені заважаєш, — спурхнув чийсь голос неподалік.
Цікаво, що це за тварина чи птаха до мене говорить?
Я ступив убік, туди, де ворушилися трави. Може, це комаха? Чи плазун?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Коли в місті N. дощить» автора Косян Марія на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Книга III. Коли в місті N. дощить“ на сторінці 53. Приємного читання.