Розділ «Книга III. Коли в місті N. дощить»

— Але навіщо кудись іти?

— Треба з’ясувати, що ще тут є. Поки бачимо лише поле, бо це — поле, так я його нарік. А трохи далі дерева. Може, якісь із них викохали солодкі плоди й ми зможемо попоїсти. Бо я дуже голодний!

Я підскочив та потрусив кулаком у повітрі, щоб засвідчити свою міць. Вона засміялася.

— Я теж. Теж голодна!

І ми гайнули вперед, за обрій, і трави нахльостували наші гомілки, і маки пекли їх пурпуровим цвітом. Раптом кілкий біль розтяв великий палець на моїй нозі. Я заволав і гучно вилаявся. Бо то була саме лайка, адже не скидалася на жодне з названих досі слів.

Жінка сполохано наставилась на мене.

— Що? Що трапилось?

Вона присіла навпочіпки та торкнулася моєї стопи. Сумирний спокій розтікся від нігтів до голови, зборюючи гострі пазурі болю.

— Ось! — вона тицьнула кудись униз.

Я спустив очі додолу. Коло пальця розпластався сірий твердий шматок, схожий на землю, та не земля.

— Це камінь, — проказав упевнено, бо так його нарік.

— Тут якісь закарлючки та символи… — замислено відзначила жінка. — Здається, я навіть можу їх прочитати…

— Прочитати? — не второпав я, бо цього слова досі не чув.

— Так. Тобто відшукати сенс, те, що вони приховують… Ти теж можеш. Спробуй!

Я влаштувався поряд із нею, пагони лоскотали коліна, а камінь був гарячий і сухий. Втупився в знаки, ні, радше, літери, що поволі єднались у мову. Я прочитав:

«І створив Бог людину. За божим образом створив її. Чоловіком і жінкою створив їх. І поблагословив їх Бог, кажучи: Ростіть і множтеся, і наповніть землю, і пануйте над нею. І володійте рибами моря, і звірами, і небесними птахами, і всією скотиною, і всією землею, і всіма плазунами, що плазують по землі. І сказав Бог: Ось Я дав вам всяку траву з насінням, що сіє насіння, що є на всій землі. І всяке дерево, що має в собі плід насіння, що сіється — буде вам на їжу; і всім диким звірам землі, і всім небесним птахам, і всякому плазунові, що плазує по землі, що має в собі душу життя, і всяку зелену траву на їжу, і сталося так. І побачив Бог все, що створив, і ось дуже добре. І був вечір, і був ранок, шостий день».

— Сьогодні субота, — раптом озвалась вона.

— Су-бо-та? — повторив по складах, випробовуючи нове слово на смак.

— Шостий день, — пояснила жінка, та я нічого не зрозумів.

— У будь-якому разі, я все ще хочу їсти! — сповістив натомість. — Ходімо!