Розділ «Книга II. Елізій»

— Ні, — чорний погляд з хитринкою розвідав душу вщент. — Я хочу створити веселку. Місце, де поєднаються всі кольори, де кожен знайде самого себе.

Коли Франц заводив такі розмови, я закохувалась наново. Бо якось безсонної ночі чітко збагнула, наче це була найгостріша й найсолодша правда: ідеальний світ — у моїй, у його голові. Там високі дуби стугонять зеленим покровом у небесах, у полях торохтять цикади та шаріються маки. Там земля юшить джерелами і водоспадами — чистою трункою кров’ю своєю, а морська фіалкова хвиля нуртує і б’ється об скелі, наче пристрасна коханка, спрагла до ніжності. Там мерехтять під промінням площі, а люди всміхнені і вільні, і мають усе, що здатні заробити своєю працею, і ні в чому їм немає відмови. Там осінь приходить із дощами та падолистям, і золотаве сонячне молоко плутається у волоссі. А потім настають зимові сапфірні сутінки, жонглюють клубками снігу, а тоді Новий рік, і враз холод швидко сходить нанівець, і знову весна пашить бузком та конваліями. Пустеля, смерть, втрати, несправедливість, нестача, спрага — усе з іншого життя.

Зненацька чарівний світ щез, наче скнара-фокусник клацнув кришкою магічної скриньки перед самим моїм носом. З імли та туману росло й гукало єдине питання: що робити з Яковом?

Глава 11

Уночі я майже не спала, вовтузячись у ліжку, перевертаючись із боку на бік. Думки гризли вовчими щелепами. Нині здавалось очевидним, що зарано про щось сповіщати Знехтуваних. Сам Бенге поки не оголосив своїх планів. Я сподівалась, що конфлікт вдасться залагодити, адже саме ми, колишні вигнанці, що прожили в Елізії близько трьох місяців, могли б стати тою ланкою, що замирить дві ворожі сторони. Бо ж Мегаполісу потрібен секрет очищення води. Можливо, вільні люди згодяться поділитись ним…

— Але ж ти чула, що розповідав Ірс, — Франц скептично наставився на мене, коли переказала свої думки за сніданком. — Яків та Господарі страшаться бунту, воліють зберегти владу за будь-яку ціну. Доки громадянам невідоме поняття свободи, їх можна тримати в шорах. Якщо встановляться дружні контакти з Елізієм, вони колись пізнають тутешній уклад. Це вплине на їхню свідомість, і містяни зажадають того ж. Тоді Господарі не спроможуться ними керувати. Пану Якову вигідно лишатись у замкненому просторі, — процідив він.

— Не треба так про нього! — образилась я.

— Слухай-но, — хлопець нахилився через стіл. — Це вже не той Яків, котрого ми знали. Бачила погляд на фото? Справдешня машина смерті.

— Ми винні, Франце, — я опустила голову. — Бо зоставили його серед бійців Ареса.

— Хіба він дворічне маля? Він вчинив, як вважав за потрібне. Може, йому кортіло опинитися на першому місці. Адже він завжди був позаду мене, — чорнявець самовдоволено гмикнув.

Я подивилась на нього спідлоба:

— Можеш шпигати язиком скільки заманеться. Але ясно, що з Яковом треба зв’язатися та спробувати домовитись.

— Спочатку Бенге має схвалити цей задум. Бо ми в гостях.

— А чому ти переконаний, що він заперечуватиме? — напосіла я.

— Шоловіша інтуїшія, — прошамкотів Франц, відправивши до рота чималенький шматок тосту.

— Ходімо перевіримо, — схопилась я та потягла його за рукав.

Керівник Знехтуваних обурено поперхнувся хлібом.

— Дай хоча б дожувати!

— Потім будеш наминати! — нещадно мовила я.

— Жінки! — він картинно завів очі під лоба та все ж слухняно поплентався слідом.