Розділ «Книга II. Елізій»

Криваві факти підказували, що Мегаполісом знову керує тиран, та мозок відмовлявся визнавати, що це мій найкращий друг. Господи, це ж милий, простодушний Яків, що безліч разів витягав нас із халепи, що освідчувався мені в коханні під вузлуватою вишнею, що завжди був поряд.

— Так, — повторила я. — Яків нам як брат.

Бенге кивнув, брунатний погляд поблискував співчуттям.

— Ви завершили свою оповідь? — він обернувся до Ірса.

— На жаль, ні, пане прем’єре, — той повільно хитнув головою.

— Продовжуйте.

— За наказом Вождя колишні Вчені зосередилися на дослідженнях щодо стану ресурсів. Також він надіслав із десяток експедицій у пустелю на пошуки Знехтуваних.

Радість вибухнула в мене всередині й заюшила жаркою лавою, розтоплюючи розчарування. Ні, Яків не змінився! Це все брехня або ж поплічники за його спиною залагоджують усякі там оборудки. Чи, може, його змушують чинити саме так або він сам намагається втримати владу, щоби згодом змінити все на краще!

— Експедиції рухалися слідами Знехтуваних, — після короткого віддиху продовжив Ірс. — Та нікого не знайшли. Учені запевняли Вождя, що вигнанці наче крізь землю провалились, але той не йняв віри. Проте найважливіше не це.

Група, що займалась проблемою ресурсів, підтвердила інформацію, котру надав свого часу пан Ставроді. Але нині ситуація загострилася. Внаслідок військових зіткнень, що відбулись в останні місяці, стан ґрунту значно погіршився. До того ж підірвали чотири свердловини з десяти, що постачають воду для Мегаполіса.

І саме того дня, коли науковці сповістили Господарям такі невтішні новини, Солдати випадково вполювали розвідувальну групу з Елізія. Наші інформатори намагалися надіслати зібрані відомості у зашифрованому вигляді через Інтернет. Трійко хлопців були молодими й дуже недосвідченими, інакше вони б не допустили такої необачності. Адже існує дві мережі, якщо простіше, два Інтернети — елізійський та той, що належить Мегаполісу. Вони жодним чином не перетинаються, інакше б мегаполісці чудово знали про підземне місто. Однак група, про яку йде мова, спробувала створити канал доступу, своєрідний «коридор» між цими двома закритими просторами. Їхні старання помітили, перш ніж хлопцям вдалося досягти успіху.

Я слухала на всі вуха. Живучи в Елізії, помітила, що мережа тут локалізована, хоча можна було натрапити на багато повідомлень про касти, Знехтуваних та інше, адже інформація про Мегаполіс тут не заборонена. Проте її надавали вільні люди, що займалися краєзнавством та історією. Бо жодної можливості зв’язатися з сусіднім містом не існувало.

— Трійцю вистежили та схопили, — Ірс зробив паузу. — Я не був присутнім під час допиту, але дійшли чутки, що до розвідників застосовували найвитонченіші катування, — він зиркнув на мене. — Навіть не беруся їх описувати.

Двоє з них поводились по-молодецьки, тримали існування Елізія в секреті, відкараскуючись від будь-яких звинувачень, долаючи біль, залякування, лестощі… Але один не витримав. І виклав усе, що знав.

— Що ви маєте на увазі, офіцере? — прогримів Бенге. Я жодного разу не бачила його в такому стані. Очі сипали громовицями, рот скривився, підборіддя дрижало.

— Він іще зовсім хлопчисько… — Ірс ніби виправдовувався.

Прем’єр-міністр впав у крісло за письмовим столом та закрив обличчя долонями, миттю наче постарівши на десяток років.

— Що їм відомо? — тихо спитав він.

— Майже все, — похнюпився Ірс, нишком поглядаючи на Бенге, наче то була його особиста провина. — Про методи й засоби стеження й передачі інформації, про устрій Елізія, уряд та хід життя, про те, які має географічні координати, — Шерем ковтнув клубок. — А ще… — він стишив голос др шепоту, ніби лякаючись, що хтось почує про слабкість юного розвідника. — Мегаполіс дізнався про нашу систему очищення води.

Бенге зблід.