Розділ «Книга II. Елізій»

— Бійці Ареса силою та несподіванкою захопили район Учених, — вів далі Ірс. — Декотрі ліберали та поборники життя без каст перейшли на їхній бік, інших змусили підкоритися. Аби не переказувати всі військові перипетії, скажу лишень, що з допомогою Вчених, а пізніше й половини Охоронців, Аресу вдалося перемогти та захопити владу в Мегаполісі.

— Виходить, Знехтувані розгромили касти й ми можемо повернутися додому? — я відчула, як посмішка розтягує мої губи, але миттю накололася на схмарнілі очі Ірса. — Чи… Щось не так?

— Не забігайте наперед, — сумно промимрив Ірс. — Отже, Арес переміг. Майже тиждень Знехтувані святкували та звеличували свого очільника. Він зайняв місце Альфи-Бети-Гами. Наші елізійські розвідники, ті, що вижили після численних атак та вибухів, постановили залишитися та прослідкувати за розвитком подій. Але згодом усе перевернулося догори дриґом.

Арес видав наказ, у котрому мовилось, що система каст своє віджила. Але стратифікація, як така, необхідна для існування гармонійного суспільства. Він сповістив, що за кілька днів військовий комітет, що нині здійснює весь контроль, винесе це питання на голосування вільних громадян Мегаполіса. Оскільки всі прихильники Ареса одностайно йому довіряли, адже завдяки йому здобули волю, будь-яка пропозиція керманича сприймалася схвально.

Більшість проголосувала «за», але ніхто не мав жодного уявлення, як виглядатиме ця сама стратифікація. І ще через тиждень населення Мегаполіса розділилося на три групи: Господарі, Солдати та Товариші, — Ірс раптом стиснув кулаки. — Назви вигадав Арес, власною персоною. І якщо ви гадаєте, — інформатор з-під лоба зиркнув на мене та Франца, — що колишні Знехтувані перетворилися на Господарів, ви дуже, дуже помиляєтесь. До верхівки ввійшла крихітна купка поплічників Ареса, що й заварили кашу з новими соціальними групами, класами, кастами, бозна-чим.

Ще близько 20 % населення стали Солдатами. Переважно це були колишні Охоронці та найміцніші й найбільш дужі Знехтувані. Солдатів не дуже допускають до ресурсів. Однак вони мають усе необхідне для першорядних потреб, сяку-таку їжу, воду, опалення, одяг. Навіть лишається трохи коштів для дрібних покупок. Їх це влаштовує, і вони допомагають контролювати решту населення.

— Розкажіть про третю касту, — прошепотів Франц. Він зблід та час від часу мотав головою не в змозі повірити.

— Боронь Боже, нині назвати ці групи кастами. Адже з усіх екранів, афіш, газет, з Інтернету кричать, що повалили колишню систему та запровадили новий порядок.

Третя страта (тільки так, чуєте?) — найчисельніша. Близько 80 % мегаполісців. Їх називають Товаришами, але фактично — це раби. Вони змушені одягатися в тьмяний одяг, бо іншого в них і немає (хоча Арес проголосив свободу самоідентифікації та зовнішнього вигляду). Пайок води, харчів та іншого — вкрай убогий. Раніше, якщо ти мав непогану зарплатню, дещо можна було докупити. Для Товаришів сьогодні це недосяжні розкоші, адже весь розподіл відбувається згори.

Ірс зціпив зуби та, встромивши лютий погляд у Франца, засичав:

— Бачите, що заподіяли ваші Знехтувані? Краще стало?

— їх обдурили! — відрубав Франц. — Як можете помітити, ми обрали інший шлях.

— Капітане Шереме, тримайте себе в руках! — підніс голос Бенге. — Ці панове — наші гості та цієї миті такі ж елізійці, як і ми з вами!

— Пробачте, пане прем’єре, — знітився Ірс. — Наслідки кількаденного переходу.

— Кажіть далі, — розважливо мовив голова Елізія.

— Багацько наших розвідників опинилося поміж Товаришів. Ті, кому поталанило потрапити до Солдатів, не змогли їм допомогти. Серед Господарів наших не було.

І знаєте, що найдивовижніше? Те, що громадян настільки залякали відсутністю ресурсів і поверненням до старої системи, наповненої брехнею та розбратом, що ніхто не ремствує. Крім того, Арес обіцяв порівну розподілити воду, натуральну їжу, енергію, пальне… І, якимось магічним чином, люди продовжують вірити в справедливість, хоча їх відверто принижують та дурять. Та мегаполісцям чомусь ввижається, що вони нарешті одержали свободу, лише тому, що можуть обирати працю та коло спілкування на власний розсуд. Але хіба їхні думки та слова — вільні? — інформатор з досадою махнув рукою і продовжив: — Звісно, знайшлися й прихильники старої системи. Тому найпершим завданням Солдатів стало полювати на незадоволених, що являють собою «небезпеку для всього Мегаполіса», як сказав Вождь.

— Хто такий Вождь? — не втямила я. — Арес?

— Ні, не він. Зараз дізнаєтесь, — відказав Ірс.

Темні очі розвідника туманились презирством, мабуть, від власних оповідок. Він, не втримавшись, сплюнув крізь зуби прямо на чисту підлогу (Бенге й оком не змигнув) та промовив: