Прем’єр-міністр Елізія проводив нас у гостьову кімнату неподалік від його кабінету та запропонував поспати кілька годин. Голосування мало відбутися опівдні. Бенге пояснив, що для цього всі елізійці, старші шістнадцяти років, збираються на полі та за допомогою спеціальних пультів вирішують: «за» чи «проти». Результат миттєво з’являється на екрані.
Франц іще щось розпитував про життя в Елізії, про закони та побут, але я, цілком знесилена, була ніг здатна стежити за розмовою.
Щойно торкнувшись головою м’якої подушки, я відключилась. Уві сні ввижалося, що хтось тихо крокує кімнатою, кличе мене, силкуючись розбудити. Але так не хотілося розплющувати очі. Згодом усе стихло і я занурилась у солодку знемогу.
Якийсь шурхіт увірвався у млосне сновидіння. Я сіпнулась та підняла повіки. Позіхнувши, зиркнула на величезний екран на стіні навпроти. «14:03» — висвічував він.
Друга година дня?! Проспала! Я заходилась хутко натягувати одежу. Треба бігти туди, на поле… Треба їх переконати…
Двері в кімнату розчахнулися. На порозі сяяв усмішкою Франц.
— Ліко! Вдалося! — він єдиним кроком подолав відстань між нами та схопив мене в обійми. — Я їх умовив! — він трухнув мої плечі. — Елізійці готові прийняти Знехтуваних. Сімдесят три відсотки на нашу користь!
Я цілувала його в губи, щоки, очі, не в змозі зупинити порив сонцесяйної радості.
Екран на протилежній стіні спалахнув. Намалювалася голова Бенге:
— Кгхм, — сором’язливо відкашлявся керманич. — Не заважаю? — він лукаво примружився. — Хотів привітати з перемогою, — він замовк на мить, ніби пережовуючи жуйку зі слів, а тоді широко посміхнувся: — Від імені всіх вільних громадян: «Ласкаво просимо до Елізія!»
Глава 9
Франц волів того ж дня рушити за Знехтуваними, однак Бенге запевняв, що краще почекати до завтра. Прем’єр також обіцяв супровід із кількох патрулів на сонцемобілях, щоби швидше доправити вигнанців до Елізія.
— Я би й сам вирядився з тобою, — сказав Бенге Францові, — та не можу покинути місто. Замість мене допомагатиме Любомир Грей, з котрим ви вже встигли познайомитись.
Я навіть не сумнівалася, що також поїду на пошуки мандрівників. Та не так сталося, як гадалося. Уже ввечері чорнявець безапеляційним тоном повідомив:
— Ми порадились із Бенге та вирішили, що ти разом із ним стрічатимеш Знехтуваних в Елізії. У пустелю я поїду один.
Я розсердилася не на жарт:
— Мене цікавить тільки одна річ. Відколи ти радишся з Бенге, а не зі мною? І якого дідька мушу сидіти тут?
— Давай не будемо сперечатися, — втомлено зітхнув хлопець. — Пам’ятаєш, до чого це вчора призвело?
Я насуплено відказала:
— Між іншим, завдяки цьому ми відшукали Елізій.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Коли в місті N. дощить» автора Косян Марія на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Книга II. Елізій“ на сторінці 44. Приємного читання.