Розділ «Книга II. Елізій»

— До того ж ці негідники вбили нашого брата! — виплюнув Х’юго та зиркнув на сонцемобіль.

У багажнику досі лишалося тіло Генріха.

Солдати байдуже спозирали людожерів. Один із них, мабуть, головний, блондин з аристократичними рисами, мовив:

— Ми перевіримо вашу інформацію, — а тоді глянув на мене й Франца і проголосив: — Слідуйте за нами.

— Це суцільна брехня! — процідив чорнявець. — Вони не затримали нас, а викрали поблизу нашого табору. Ми шукали вас, аби звернутися за допомогою. Мегаполіс відрікся від нас та вигнав у пустелю, — обличчя патрульного не відбивало нічого, а може, напівтемрява заважала розгледіти емоції. — А ці члени Культу канібів напали на нас і збирались…

— Досить! — перервав його блондин. — Ви маєте докази?

— Ви тільки гляньте на нього! — обурилася я та, вказуючи на Франца, додала: — Він весь побитий!

— Це не доказ, — очільник хитнув головою. — Тілесні ушкодження могли бути заподіяні під час бійки, коли він воював, аби забрати зброю.

— А як же той факт, — лютувала я, не спроможна повірити, що ми втрапили з вогню та в полум’я, — що нам відомо про канібів? Жителі Мегаполіса не знають таких подробиць. Вони взагалі про Елізій не знають.

— Чужинці чули нашу розмову, — ввернув Х’юго. — Ми обговорювали, як добре було б спіймати кількох виродків з Культу та передати їх владі.

— Що ви на це скажете? — напосів патрульний.

— Скажу, що він нахабно бреше, — я силкувалася зберігати спокій. — Може, ти скажеш? — злісно встромилася очима в Алісу, що зацьковано вчепилася в батьків рукав.

— Не займайте дівчинку! — загарчав старий.

— Чому ви вірите їм, а не нам? — Франц стискав і розтискав кулаки, сиплячи гнівні погляди увсебіч.

— Вони — громадяни Елізія та підтвердили це документально, а ви — чужинці. Це видно неозброєним оком, хоча б із вашого вбрання, — відрубав блондин. — Ідіть за нами, — він повторив із натиском. — Або нам доведеться застосувати силові методи.

Я перезирнулась із Францом. Той кивнув, і ми поплелися за патрульними.

Так каніби помстилися за смерть Генріха.

Глава 8

Дванадцять чоловіків у чорній формі оточили нас із Францом, затиснувши в тісне кільце. Ми наблизилися до пагорба. Блондин обмацав камінь та поклав руку в заглибину. Зненацька скеля тріснула та розсунулась на два боки, утворивши прохід усередину.

Ми ступили в широкий коридор, котрий освітлювали мільйони вогнів та вогників, вибухаючи сонцями в дзеркальній стелі. Праворуч та ліворуч нізвідки зринали замкнені двері з табличками.