Розділ «Книга II. Елізій»

— Якщо ви справді Ліка Ставроді, — до мене підступив щуплявий, звідкись вивудивши черговий блокнот, — дозвольте вам висловити захоплення геніальністю вашого батька.

— Дякую, — здивовано промимрила я.

— Ти певен? — напосів Віктор на Айзенштайна.

— Безсумнівно, — кивнув той.

— Гаразд, нехай це донька Ставроді. А ці — хто такі? — шатен із кривим усміхом тицьнув пальцем у Франца та Якова.

— їх я не знаю, — замотав головою Стефан.

Учені та Знехтувані знову піднесли кулаки, люто зиркаючи один на одного, щомиті готові до нової атаки.

— Чекайте! — скрикнула я. — Це мої друзі! Саме вони врятували мене від Охоронців. Коли ті… вбили тата, — вичавила з себе.

Я тямила, що почуте нині стане справжнім шоком для Вчених. Щоби Охоронці, котрі мають боронити мегаполісців, убивали одного з найшановніших членів касти вищої категорії… Незбагненно! Так само, ніби ти все життя переходив вулицю на червоне світло, а тоді знічев я дізнався, що треба — на зелене.

— Вбили? — Віктор скептично встромився в мене очима. — Хоча… — він замислився й додав: — Учені підозрювали, що пана Ставроді ліквідували Охоронці, звісно, за наказом Обраних. Усе через його дослідження. Коли наша каста переглянула відео, багато чого стало зрозумілим. Але ми гадали, що його доньку спіткала та сама доля, а ти тут і вродилась, — окуляри змигнули та погрозливо блиснули. — До речі, не ти раптом розповсюдила запис?

Я скосила оком на Франца, той ледь помітно хитнув головою, надіславши застережливий позір.

— Ти взагалі подумав, що ляпнув? Ліка весь час ховалась у нас! — ввернув Яків, намагаючись переключити на себе увагу.

Учені — дуже кмітливі та пильні, тому цілком здатні помітити, коли співрозмовник бреше, особливо якщо зачервонівся, як буряк, та спустив очі додолу.

— Тебе ніхто не питав, — грубо відрізав Віктор і знову витріщився на мене.

— Звісно, ні, — стенула плечима, уже опанувавши себе. — Я уявлення не мала, що воно існує.

Коли ми з Францом та Розалі сповістили Мегаполіс про небезпеку, мені ввижалося, що все миттю зміниться на краще, а нас ледь не носитимуть на руках, як героїв. Однак реальність виявилась інакшою. Розбрат, загибель Служителів, вигнання Знехтуваних… Хтозна до чого ще призведе татів відеозапис? І хто захоче помститися тим, хто його оприлюднив?

Люди схильні звинувачувати у своїх проблемах будь-що: погоду, мерзотний настрій, інфляцію, Знехтуваних, відео, не бажаючи визнавати, що відповідальність насправді несуть вони самі. Хто заважав кастам об’єднатися, демократично вирішити питання розподілу і швидше приступити до відновлення ресурсів та пошуку нових шляхів виживання, очищення, відродження? Може, це егоїзм чи жага наживи? Або страх, звичайнісінький непереборний страх, що втратиш те, до чого звик?

— Ну ні, то ні, — розслабився Аппер.

— А переховувалась ти, звісно, побоюючись, що Охоронці і тебе ліквідують? — поцікавився Стефан, тоном природознавця, котрий щойно натрапив на дивний екземпляр комахи і роздумує, що та відчуває, коли їй одна за одною відривають лапки та крильця. Дуже характерно для Вчених. Я мовчки кивнула.

— А ви з якої касти? — причепився любитель блокнотів до Франца та Якова. Саме цього питання я жахалася найбільше.