Розділ «Книга І. Десята каста»

— Взагалі-то їх два, — відказав Франц. — Перше, зі скайп-розмовою мого батька та Лічиного, ми не розповсюджували. Вони товаришували та разом розпочали цю історію з дослідженням ресурсів. Певно, це й стало їхнім вироком…

— Оце так! — Яків почухав потилицю. — А що на другому — ну, тому, про яке всі правлять?

— Мій тато розповідає детально, в якому стані ресурси, про те, що вони майже виснажені, і ми маємо лише кілька років, аби змінити ситуацію, — тихо мовила я. — Наприкінці запису — невеликий звіт: скільки води, натуральних продуктів, енергії та іншого витрачає кожна каста. Обрані споживають близько половини всіх ресурсів. Це відео і ще деякі дані досліджень ми надіслали кожному користувачеві соціальних мереж.

— Про соцмережі теж чув. Та мені не втямки, як вам це вдалося? — Знехтуваний здивовано глянув на мене. — Навіть ти могла зайти тільки в мережу Вчених.

— Розалі допомогла, — смутно промимрив Франц. — Ти ж пам'ятаєш, через що її колись засудили до вигнання…

Звучання її імені збурило те, що я заховала на найдальших полицях свідомості — десь між смертю батьків та дитячими страхами. Роза… У кривавій плямі на льодяних мармурових плитах. Та, що не сахалася ризику, гожа, розумна, трохи задиркувата й уїдлива, але справжній друг. Раніше, розпалена безглуздими ревнощами, я помилялася щодо неї. А тепер занадто пізно…

Підборіддя зрадницьки затрусилось, очі наповнилися сльозами. Солона краплина розбилася вщент об кам'яну підлогу.

— Розалі? — крізь імлисту заволоку помітила, як витріщився Яків. — І як ви її переконали? Гаразд, уже неважливо. Вона теж тут?

— Розалі мертва, — прошепотів Франц.

Усі замовкли.

— Ти не сказав, що тут зараз коїться, — зніяковіло пробурмотіла я. — Як увесь цей натовп опинився у Вежі? Куди дивились Охоронці?

— Було так: на центральній площі, як завжди, зібралося з'юрмисько — більше мільйона, щоби послухати засідання Ради Старійшин, котре транслюється на здоровезний екран. Об одинадцятій Альфа розпочав із того, що вчора вранці Охоронці спромоглися схопити на місці злочину небезпечних правопорушників. Винуватці розтрощили захисний бар’єр в соціальних мережах нижчої, середньої та деяких каст вищої категорії та поширили серед користувачів облудну інформацію. Голова Ради Старійшин оголосив про страту зловмисників опівдні. Хоч імен очільник не називав, я вже збагнув, що це ви, та силкувався вигадати, як вас порятувати. Зненацька Альфа взявся переконувати, наскільки ризиковано довіряти згубним казкам «Псевдовченого» на відео. Пробач, Ліко, я лише повторюю чужі слова, — стрімко додав хлопець, зауваживши мій вираз обличчя. — Однак обурилась не лише ти. Учені, що скупчилися на майдані, щоби послухати трансляцію, заходилися волати, що шановний пан Ставроді був одним із найкращих, і вони довіряють йому беззаперечно, тим більше, що деякі брали участь в експедиціях. Їх підтримали Годувальники, котрі не з чуток знали про те, як кепсько родила земля останнім часом. До них приєдналися Служителі, горланячи, що вимагають справедливого розподілу ресурсів. Тут озвалися Законники, для котрих слово «справедливість» — наче команда «фас».

Засідання тривало, а в натовпі дужчали невдоволені зойки та буйними барвами пашіли суперечки. Здійнявся ґвалт. У тисняві задихнувся Обраний якогось нижчого ступеня. Його нажахані однокастники подумали, що того розчавили навмисне, та з острахом кинулися до Вежі — найближчого прихистку Обраних. Це була, мабуть, їхня найбільша помилка. В оскаженілої юрби, що жадала рівноправності, увімкнувся хижацький інстинкт, ніби якась вища сила торкнулась примарної кнопки та відкрила шлюзи. Натовп рушив навздогін. Обраних люто товкли та лупцювали: винних та невинних. У рівчаки стікала кров. Ні-ні, я не перебільшую, повірте.

Яків виглядав налякано. Тому сумніватися в його словах не було найменшого приводу, хоча все це звучало наче карколомна фантасмагорія.

— Я побіг за всіма, — оповідав далі наш друг. — Обраних, що сьогодні мали необережність прийти на площу, розчавили, наче ганчір'яних ляльок бульдозером. Тоді рій сіро-коричневих месників покотився сюди, до Вежі. З нами тут і Вчені, котрі вважають, що негайний перегляд закону про ресурси та помста за вбивство Ставроді — справа честі. Урешті твої однокастники, Ліко, второпали звідки вітер віє, хто наказав ліквідувати їхнього товариша та може призвести до загибелі Мегаполіса через свої жадібність і байдужість, — хлопець вишкірився й додав: — А я, ледь потрапивши до Вежі, заходився підбурювати людей, щоби звільнити так званих «злочинців», котрих несправедливо ув’язнили. Ми схопили якогось молокососа з Охоронців, аби змусити його зізнатися, де саме страчують засуджених. Але той сам усе виказав… Полуда впала з очей у багатьох бійців…

— А куди поспішають усі ці люди? — поцікавилась я.

— Хто куди… Воліють змусити Раду Старійшин змінити закони та призначити рівний розподіл ресурсів.

— Ти хочеш із ними? — Франц втупився в Якова. Той зніяковіло розглядав свої долоні.

— Не знаю, — нарешті відказав Знехтуваний, спантеличено хитнувши головою. — Я за вами прийшов.

— А ти? — колишній Обраний глянув на мене.