Розділ «Книга І. Десята каста»

Сивий здвигнув плечима.

— Психи… Правильно Старійшини роблять, що їх страчують, — бубонів він, неквапно позбавляючи нас від наручників. З-за коміра уніформи вислизнув ланцюжок зі знаком Охоронців — голубка, що боронить крилами малих пташенят.

Може, у Франца все ж є якийсь план? Я нишком зиркнула на нього. Хоча ні, навряд. Катів тут ціла купа, нас так чи інак підстрелять.

Невже це кінець?

Коханий вхопив мої крижані пальці. І тут я збагнула, що триматися за руки — чудова річ, коли за кілька хвилин тебе сповиватиме смертельна невагомість.

— Готуйсь! — пролунала перша команда.

Стисла Францеву шорстку долоню.

Господи, хіба хтось буває готовим?

Глава 15

— Ціль… — почав Охоронець та прудка куля, влучивши в чоло, перервала його на півслові.

Автоматна черга з-за наших спин — і стрій катів впав долілиць. Приголомшена, я повільно обернулася. Коло входу на страшне подвір’я височів Яків зі зброєю напереваги, а за ним — шестеро чи семеро в коричневому та сірому.

Франц уже тягнув мене до рятівників ледь не силоміць:

— Тікаймо! Швидше!

Я ніби оговталася від забуття.

— Якове! Живий! — скрикнула із запалом та кинулась в обійми друга. — Та… що тут відбувається? Як ти взагалі… Ти ж не вмієш стріляти!

— Це я з переляку, — він трохи зачервонівся та пригорнув мене лівою рукою.

— Потім будете теревені розводити, — зашипів колишній Обраний. Я здивовано озирнулася. — Вшиваймося! — гримнув він і смикнув мою долоню.

«І все ж, дивно… З переляку поцілити в чоло? — з невизначеною тривогою замислилась я. — Гаразд, подумаю про це потім».

Ми мчали кудись, наче звірі, що відчули наближення лева. Франц та Яків тримали мене за руки, і я, здається, була безумовно щасливою. У скронях захекано билася думка: «Жити, жити, жити!»

У коридорі — юрмища людей. Майже всі зодяглися в коричневе та сіре — отже належали до каст середньої та нижчої категорій. Подекуди майоріли темно-сині барви.