Розділ «Книга І. Десята каста»

— Поясни нам усе ж таки… — притишуючи кроки, видушила я.

— Повстання каст, — відрізав Яків.

— Але… — почав Франц.

— Ресурси, — єдине слово у відповідь.

Я мала дізнатися все цієї ж миті, тому щосили сіпнула Якова за рукав сорочки та змусила зупинитися.

— Поясни нам, чорти б тебе взяли, що тут коїться? І де ти був увесь цей час?

Яків кілька секунд кліпав очима, а тоді зареготався:

— Ти не змінюєшся. Ну що за звичка, щойно очухавшись, лаяти свого рятівника на всі заставки?

— Бачиш, друже, ця дівчина — ненормальна, — чорнявець по-хазяйськи поклав руку мені на плече. — Із нас ледь не вибили дух, а вона зберігає здатність розпитувати про щось.

Я роздратовано глипнула очима на Франца та, випручавшись з обіймів, погрозливо засичала:

— Якове!

— Гаразд, — той замахав руками на знак капітуляції та озирнувся. Повз нас, наче табуни роз’ятрених тварин, пробігали люди. — Тільки давайте трохи відійдемо.

Ми зіщулились у ніші коло вікна та приготувалися слухати.

— Дуже коротко, бо часу в нас обмаль, — загомонів Яків. — Того дня після нашої розмови під вишнею я страшенно образився та прийняв рішення залишити гетто, аби більше не бачити ваші пики, — він чомусь радісно вишкірився. — Блукав Мегаполісом протягом тижня, уночі ховаючись у підворіттях та покинутих занедбаних підвалах, харчувався недоїдками. Надумав стати самітником. Але дуже скоро второпав, що вчинив як справжнісінький бовдур, та моя пиха, вгодована образою, не дозволяла повернутися.

Учора, як зазвичай, я тинявся вулицями й помітив, що дещо змінилося. Щось важке наче висіло в повітрі, готове щомиті вгатити електричним струмом по першому ліпшому. Люди покидали робочі місця, збирались у купки, шепотілися, скоса позираючи на незнайомців. Я декілька разів переглянув випуски новин на вуличних екранах, та не почув анічогісінько цікавого. А по тому згадав, що телебаченням опікуються Обрані, та плюнув на цю пропащу справу. Тоді я уявив, наче мої вуха — велетенські радіоприймачі, та, налаштувавши їх на потрібну хвилю, почав вловлювати сигнали.

— Що почав? — не втямила я.

— Та підслуховувати він почав, — загиготів Франц.

— Саме так, — Яків задоволено випнув груди. — Звідусіль линули слова — клапті розірваних речень: «не стане води та їжі», «а ми їм довіряли», «земля», «виснаження», «безплідний», «голод», «не вистачить!», «не вистачить!», «справедливість», «порушена рівновага», «ресурси»… Я збагнув усе! Ви сповістили жителів Мегаполіса про небезпеку, чи не так?

Ми ствердно хитнули головами.

— Я поквапився до гетто, щоби знайти вас та довідатися подробиці, — вів далі Яків, — адже про ресурси знав лише зі слів Ліки, бо рано тоді пішов спати, а потім поговорити не вдалося. Усі ж навколо торочили про викривальне відео, про яке я навіть гадки не мав. Що на ньому?