Розділ LII КІЛЬКА ЗА РАЗ

КІЛЬКА ЗА РАЗ

Далі я перейшов до виконання основної частини свого плану. Я все добре обдумав, поки готував торбину. Залишилось тільки «поставити пастку». Для цього я прийняв сувої полотна, щоб звільнити місце. Порожня бочка з-під бренді стала мені у великій пригоді — я набив її сукном.

Як і раніше, я позатикав усі дірки й щілини, залишивши тільки одну, найбільшу, якою пацюки звичайно пробирались до мене. Напроти отвору я припасував торбину так, щоб вона закрила його повністю, і розтягнув її на кілочках, які зробив для цього. Потім, ставши навколішки перед отвором, я ширше відкрив торбину, готовий вмить затягнути зашморг. У такій позі я приготувався приймати гостей.

Я знав, що вони полізуть у торбину, бо поклав туди приманку. Приманка складалась з кількох крихт — останні, що я мав. Як кажуть моряки, я «поставив на карту» все. Якби пацюки з'їли кришки і втекли, то в мене більше не лишилося б ніякої їжі.

Я знав, що вони прийдуть, але водночас і сумнівався, чи добрим буде мій улов. Я боявся, що пацюки прибігатимуть по одному і розтягнуть приманку. Через це я розтер крихти на порох, розраховуючи, що перші пацюки неодмінно мають затриматись, поки в мішку не збереться ціла зграя. Потім мені лишиться відрізати їм шлях до відступу, міцніше затягнувши зашморг.

Мені пощастило. Я не простояв навколішках і хвилини, як почулось тупотіння маленьких лапок і пронизливий писк. За якусь мить потому, як у мене під руками заворушився мішок, я зрозумів, що жертви потрапили в пастку. Шарпання в мішку дужчало, і я переконався, що пацюків стає там дедалі більше і кожен з них намагається пробитись до роздріблених крихт. Вони штовхались, лізли один на одного і люто верещали.

Настала слушна мить, щоб затягнути зашморг. Я мерщій смикнув за кінці шпагата, і пастка щільно закрилась.

Не вискочив жоден звір, що потрапив усередину. Я з задоволенням переконався, що мішок мало не до половини набито цими злими тварюками.

Не гаючись, я почав втихомирювати заколотників і робив це досить оригінально.

Підлога в моїй комірчині в одному місці була твердою і рівною. Це були дубові дошки корабля. Знявши з них сукно, я поклав туди мішок з пацюками, накрив його дошкою і зверху вмостився сам. З усієї сили натискуючи коліньми на дошку, я почав своєю вагою чавити жертви.

Якийсь час я погойдувався, немов на пружинах. Мішок навіть випорснув з-під дошки, та я поклав його знову і продовжував тиснути, наче пресом. Пацюки штовхались, дряпались, кусались. З мішка весь час линув страшний вереск. Однак я не звертав на це ніякої уваги, а продовжував тиснути з усієї сили, поки підо мною не припинився усякий рух і не настала цілковита тиша.

Тоді я наважився розкрити мішок і подивитись, що там усередині. Я був задоволений наслідками. В пастці було чимало пацюків, і всі неживі!

Однак я, про всяк випадок, витягав їх з мішка обережно, по одному, і водночас лічив. Їх було десять!

— Ага! — вигукнув я, звертаючись до побитих пацюків, — нарешті я спіймав вас, капосні! Це вам за ті муки, що ви завдали мені. За хороші діла платять добром, а за зло — злом. Якби ви не чіпали мене, то минули б такої лихої долі, А ви ж самі не лишили мені іншого вибору. Ви пожерли мої галети, і я, щоб не вмерти з голоду, мушу їсти вас!

Скінчивши своє звернення, я заходився здирати шкурку з одного пацюка з наміром пообідати.

Ви помиляєтесь, якщо думаєте, що я відчував якусь огиду. Голод зробив мене невибагливим! Я був такий голодний, що здирав шкурку абияк, і за п'ять хвилин здобич була з'їдена.